загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 12

Безкоштовна робота

План

1. Характерні риси філософського мислення

2. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення

3. Поняття соціального у філософії

1. Характерні риси філософського мислення

Особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнути дати їй одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення, які дозволять нам побачити внутрішню особливість його самоздійснення. Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського мислення.

Філософське мислення, на відміну від повсякденної унітарності й догматизму, є принципово плюралістичним, толерантним, діалогічним.

Будучи орієнтованим на мудрість, філософське мислення є постійним і пристрасним прагненням (навіть — любов'ю) до мудрості, а не самою мудрістю, яка неосяжна в нескінченності багатства свого змісту. Тому філософія передусім учить мислити, вчить проблемному, творчому підходу до своєї тематики. Уже згадуваний нами М. Гайдеггер, починаючи читання курсу лекцій про мислення, звернувся до студентів приблизно з такими словами: я буду читати вам курс лекцій про мислення. Але якщо ви думаєте, що я читатиму цей курс у такий спосіб, що сьогодні, на першій лекції, дам вам якусь дефініцію мислення, щоб на подальших лекціях старанно «розжовувати» її зміст для отримання таких ось і таких певних висновків, або ж, навпаки, сьогодні сформулюю такі ось і такі тези, а потім «тягтиму» їх через увесь курс, щоб в кінці його отримати дефініцію мислення, якщо ви саме так думаєте про спосіб читання мого курсу, то глибоко помиляєтесь. Такий спосіб читання є традиційним, і він, звичайно ж, дещо дав би вам для розуміння мислення, але дуже небагато. Адже що означає дати визначення, дефініцію чогось, у нашому випадку — мислення? Це означає встановити, що є мисленням щодо чогось такого, що не є мисленням (дефініція має починатися приблизно так: «мислення є процес...», отже, мислення є процес, але ж процес є процес, а не мислення чи щось там іще). В такий спосіб ми можемо дізнатися про відношення мислення до чогось одного, другого, третього, п'ятого, десятого і т. д., але ж головне питання — що є саме мислення як таке — залишиться без відповіді...

Я буду вчити вас мисленню інакше. Я буду мислити, а ви уважно слухайте, дивіться. Ось він, процес мислення, розгортається перед вами... Будьте уважні — дивіться, слухайте, я показую вам саме мислення... вчіться мисленню. Я буду вчити вас мислити, як вчить мати неслухняну дитину — вона каже дитині: «От я зараз навчу тебе слухатись», і, говорячи так, мати не збирається давати дитині дефініцію послуху чи читати курс лекцій про послух — вона просто навчить її... І дитина зрозуміє її краще, ніж якби їй було дано найточнішу дефініцію послуху або ж прочитано найкращий курс лекцій про послух... Отак я буду вчити вас мисленню...

Отже, Гайдеггер пропонує безпосередню демонстрацію самого мислення як творчого процесу (звичайно, сам «демонстратор» при цьому має бути Вчителем з великої літери). Приблизно так міркував і Сократ, який умілою постановкою питань демонстрував своїм співрозмовникам труднощі й суперечності їхньої позиції, котрі не можна було побачити очима повсякденного мислення.

Між іншим, Сократ настільки цінував саме «живий» діалог, що взагалі нічого не писав, вважаючи письмовий текст занадто «монологічним», адже в ньому відсутнє головне — реальний, живий учасник діалогу. Якоюсь мірою солідаризується в цьому плані з Сократом і Гайдеггер, який наголошує, що в живій бесіді, діалозі глибокого й розмаїтого смислу сповнені не тільки слова і фрази, а й паузи. Мовчання, говорить він, нерідко є багатшим за смислом, ніж цілі низки слів і фраз. А як відобразити це багатство в письмовому тексті?

Платон одним із перших зробив успішну спробу відтворити поліфонію діалогу письмово. Його діалоги досить ефективно передають творчий дух філософського мислення, чому, до речі, значною мірою сприяє яскрава художня форма цих творів. Пізніше відомий культуролог М. М. Бахтін зумів показати, що в будь-якому (не обов'язково оформленому як діалог) тексті наявна внутрішня полемічність, але треба вміти її побачити. Адже слово спрямоване на свій предмет так, щоб полемічно «ударяти» по чужому слову з приводу того ж предмета.

Спрямоване на свій предмет слово зустрічається в ньому (предметі) з чужим словом. Саме чуже слово, за Бахтіним, не відтворюється, його лише мають на увазі, але вся структура мовлення була б зовсім іншою, якби не було цієї реакції на чуже слово, що йоuо мають на увазі. Все це докорінно змінює семантику слова: поруч з предметним смислом з'являється інший — спрямованість на чуже слово. Не можна цілком та істотно зрозуміти таке слово, враховуючи тільки його пряме предметне значення. Отже, текст на відміну від передсудів повсякденної свідомості, насамперед філософський текст, ніколи не є однозначним. Він завжди містить у собі кілька смислових шарів. Але знову ж таки всі вони не є чимось безпосередньо «видимим». Треба вміти бачити» й читати всю поліфонію смислів в одному й тому самому тексті, а цьому вмінню вчить філософія.

Все, що говорилося досі про повсякденне (унітарне, монологічне, однозначне) мислення і про філософію як про мислення плюралістичні, поліфонічне, багатозначне, є певного роду схемою, що змальовує реальну ситуацію лише в головних рисах, у принципі. Сота ж ситуація набагато складніша й строкатіша. Згідно зі схемою, людська діяльність у переважній масі є діяльністю репродуктивною, такою, що постійно відтворює певні еталони, зразки, встановлені попередньою діяльністю; вона тиражує досягнення людської цивілізації, щоб зробити їх предметами використання і споживання якомога більшим числом індивідів.

Зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

Означені характерні риси філософського мислення дозволяють нам не лише орієнтуватись у тому, що саме можна вважати філософією, а ще й виразно побачити те, чим філософія відрізняється від інших провідних форм людської інтелектуальної діяльності.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією.