загрузка...
загрузка...

Особливості моралі як способу соціального регулювання, її співвідношення з іншими формами духовного життя - мораль і звичай, мораль і релігія, мораль і право

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

План

1. Мораль: теорії походження, поняття, ознаки, структура, функції.

2. Мораль і релія

3. Мораль і етика

4. Мораль і право. Спільні та відмінні риси

Вступ

Суспільна свідомість є не просто сукупністю індивідуальних свідомостей, а цілісним духовним явищем. Утворюють її відносно самостійні форми свідомості — моральна, правова, філософська, політична, естетична, релігійна тощо. Багатоманітність форм суспільної свідомості зумовлена складністю суспільного буття і специфікою його відображення кожною з них. Усі форми суспільної свідомості — явища ідеальні (нематеріальні), вони перебувають у численних взаємозв'язках і взаємодіях, своєрідно доповнюючи одна одну. Мораль е "всепроникною", вплетеною в усе духовне буття суспільства та особистості формою свідомості. Адже явища, що оцінюються з позицій права, політики, релігії тощо, піддають випробуванням і за критеріями добра.

Мораль: теорії походження, поняття, ознаки, структура, функції.

Як ми знаємо з психології, людина — складна істота, яка володіє розумом, емоціями і свободою волі. Людина ставить приватні цілі в діяльності, реалізує конкретні бажання і прагнення. Але в суспільному житті свобода однієї людини неминуче наштовхується на свободу іншої. Як будь-які соціальні норми, мораль допомагає стримувати бажання людей, окреслює межі, за якими їх дії неможливо називати моральними, тобто припустимими. Мораль спонукає людей удосконалювати, гуманізувати супільство та індивідів.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Натуралістична етика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тобто вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсолютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті решт, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

Більш виваженим і глибоким здається соціально-історичний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільного життя. На думку прибічників соціально-історичного підходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати міжлюдські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

Отже, мораль це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб'єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Мораль — це явище, якому притаманні наступні ознаки:

1.суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

2.джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

3.мораль — об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі — тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

4.мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

5.мораль — специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

6.мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

7.нормативний характер. Мораль — це система соціальних норм.

8.імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

9.специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

10.специфіка санкції (совість і громадський осуд).

11.призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Структура моралі

Мораль є складним полісистемним явищем. В етичній літературі більшість дослідників умовно виділяє у моралі дві відносно самостійні, але тісно взаємопов'язані сфери: моральну свідомість і моральну практику, деякі вчені виділяють моральні відносини.

Моральна свідомість — форма суспільної свідомості, в якій знаходить своє відображення погляди і уявлення, норми і оцінки поведінки окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому. Моральна свідомість буває двох видів: індивідуальна і суспільна, в залежності від того хто є її носієм — індивід чи суспільство. Іноді говорять про так звану колективну свідомість.

В моральній свідомості виділяють два рівні: рівень суспільної ідеології (етичні теорії, моральні норми, принципи) і рівень суспільної психології (моральні почуття і уявлення про елементарні правила людського співжиття, звичаї, традиції, моральні якості особистості, мотиви щоденної поведінки особистості).

Моральна діяльність (практика) — будь-яка діяльність людини, групи, суспільства, котра розглядається з точки зору моральних понять, принципів, прийнятих в суспільстві. (війна між державами)

Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин, їх специфіка у тому, що: 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямовано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у процесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому вигляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші відносини. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин знаходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо. Таким чином, моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини — це система цінностей, що реалізується у суспільстві, їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі.

Моральна практика і моральна свідомість завжди взаємодіють, взаємозумовлюють одна одну. Моральна свідомість надає нормативний зразок для моральної поведінки, а практика відбивається у моральній свідомості. Разом з тим, співвідношення між практикою і свідомістю може мати різний ступінь відповідності. Критерієм їх відповідності чи невідповідності є дотримання норм моралі, які виступають як момент істини. У єдності моральної практики і моральної свідомості й функціонує мораль як складне, суперечливе соціальне явище.