План

1. Любов і кохання

2. Культура спілкування і етикет.

3. Естетика предмет і її роль у сучасному суспільстві

4. Естетика природи

5. Естетична діяльність. Основні види

6. Співвідношення естетичної і художньої діяльності.

7. Естетична свідомість та її специфіка     

Вміння бути співрозмовником високо цінувалося в минулому, цінується воно і нині. Неправильність спілкування, його недостатність чи повна відмова від нього часто буває причиною конфліктів між людьми. Хиби у спілкуванні полягають, передусім, у порушенні стандартів культурної поведінки, етичних та естетичних норм і використання мовних і/або немовних засобів комунікативної взаємодії. У спілкуванні є також своє добро і зло (об'єкт етики) та своє високе і низьке, прекрасне і потворне (об'єкт естетики). Доброзичливе ставлення до людей, зацікавлене й щире переживання їхніх бід і радощів потребують відповідного вираження у мовній і позамовній формах. Органічне поєднання добра і краси у комунікативній взаємодії становить те, що називають мистецтвом спілкування.

Щоб мати успіх у цьому мистецтві, бути приємним і корисним людям і, зрештою, самому собі, треба опановувати це мистецтво та застосовувати у щоденному житті. Спілкування відбувається за певних обставин, тобто комунікативної ситуації. Учасників спілкування називають спілкувальниками, комун і кантами. Щоб правильно спілкуватися і досягати мети спілкування, кому ні кант має володіти великою базою знань про засоби спілкування, людську психіку, культуру, суспільство, національну своєрідність тощо. Однак недостатньо знати - потрібно вміти застосовувати знання на практиці. Суттєве значення мають навички спілкування. Стійкі навички полегшують спілкування, але навички самі собою не виникають - їх треба цілеспрямовано формувати. Правильно сприймати та оцінювати гостей під час спілкування може заважати ряд факторів:- невміння розрізняти ситуації спілкування за такими ознаками, як цілі та завдання спілкування людей у даній ситуації; їхні наміри та мотиви; форми поведінки, що придатні для намічених цілей; стан справ і самопочуття у певний момент; - наявність попередніх установок, оцінок, переконань, сформованих заздалегідь до початку спілкування; - наявність сформованих стереотипів, згідно з якими людина сприймається як представник певного класу, а не як конкретна особистість; - віра у правильність і непорушність першого враження про людину. Відсутність змін у сприйнятті та оцінках людей з плином часу; - відсутність бажання та звички прислухатися до точки зору інших людей, бажання покластися лише на власне враження про людину.

Ввічливість - основа етикетного спілкування. В Україні завжди високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей. Про це свідчить чимало слів на позначення цієї якості: ввічливий, вихований, ґречний, запобігливий, люб'язний, поштивий, привітний, уважний, чемний, шанобливий. Головним у цій низці слів є слово ввічливий - "який дотримується правил пристойності, виявляє уважність; чемний", що суттєве значення має для працівників готельного господарства. Ввічлива людина не буде говорити непристойні речі або ж порушувати теми, що через певні причини можуть бути неприємними для співрозмовника, наприклад, із лисим про зачіски, з бездітними про дітей. Тактовна людина не висміюватиме інших людей як приватних осіб, не обговорюватиме їх "поза очі", не вправлятиметься в ущипливості. Вихована людина не відповідатиме грубістю на грубість, хамством на хамство.Ввічлива поведінка не лише засвідчить самоповагу вихованої людини, а й буде наукою для грубіяна. Етикет - це правила поведінки, які регулюють взаємини між людьми у різних ситуаціях. Етикет - це мова без слів, за допомогою якої можна багато чого сказати і багато що побачити. Етикет неможливо замінити словами. З того як людина тримається, як вона увіходить, сідає, їсть, як тримає руки, як вимовляє слова, складають враження про рівень її культури, про її розум, ділові якості та моральні чесноти. Справедливо це чи ні, але від першого враження часто залежить прийняття важливих рішень. Від першого враження, від того, як людина вміє себе показати, залежить здійснення мети і бажань, успіх і задоволення життям. Про це варто пам'ятати.


3. Естетика предмет і її роль у сучасному суспільстві

Естетика (від грецького - відчуваючий, чуттєвий), філософська наука, яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення між людиною і світом і область художньої діяльності людей.

Основними естетичними категоріями виступають: прекрасне і потворне, возвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо.

Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного буття, людського життя - у виробничо-трудовій і суспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побуті тощо.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспіль­ством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і пред­метів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні спо­руди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені пра­цею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками лю­дей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання.

Естетика - теорія мистецтва, виступає методологією мистецтвознавчих наук: історії мистецтва, теорії мистецтва, художньої критики. На відміну від інших предметів, що їх створює людина, в яких краса може бути наявною, а може бути і відсутньою, у творах мистецтва має бути обов'язковою, бо твори мистецтва - це завжди естетичні цінності. Якщо фільм або малюнок не приносять естетичної насолоди, то не вважаються художніми творіннями. Мистецтво як плід художньої творчості є предметом дослідження естетичної науки. Але естетика у такому випадку відразу зустрічається з тим, що кожним видом мистецтва - літературою, музикою, театром та ін. - займається спеціальна наука: літературознавство, музикознавство, театрознавство. Кожна мистецтвознавча наука досліджує той або інший вид мистецтва, характерні риси і якості. Але існують такі закони мистецтва, які є загальними для всіх видів мистецтва, об'єднують різні галузі художньої творчості. Ці закони і стають предметом пізнання науки естетики, виявляється специфічність законів, у різних видах мистецтва. Отже, естетика не просто наука про мистецтво, а наука, що досліджує загальні закони розвитку мистецтва, це наука про естетичне в дійсності, про суть і закони естетичної свідомості, пізнання і естетичну діяльність людини.


4. Естетика природи

У сьогоднішньому світі немаловажне значення набуває і естетичний початок в діяльності по відношенню до природи. Краса навколишнього світу з давніх пір вражала уяву людини і привертала увагу художників. Але на сучасному етапі прекрасне відношення до природи має на увазі не тільки милування нею, але й гармонізацію взаємодії: дбайливе використання, ненав'язливе вивчення. Естетично вивіреним стає ставлення до природи не як «зовнішньому середовищі», а відносини з природою як живого з живим.

Естетична значимість природних предметів і явищ відкривається людині у міру їх матеріального і духовного освоєння, тобто у міру того, як за допомогою праці він перетворює природу, ставить її сили на службу своїм потребам. Краса природи відкривалася людині поступово. На ранніх етапах його становлення природа була настільки неприступною і чужої, що залишалася закритою для естетичного освоєння. Краса природи для людини полягає не в чисто зовнішньої формальної красивості її явищ, а в виразі в природних явищах позитивного людського змісту. Краса природи сприймається в рамках пануючого естетичного ідеалу. Якщо в XVII-XVIII ст. при французькому дворі сформувався ідеал «підстриженою», «прикрашеної» природи, що знайшло відображення в мистецтві класицизму, то під впливом Ж.Ж.Руссо склався ідеал гармонійної і умиротвореної природи, що протистоїть штучності і порочності цивілізації. Романтичне мистецтво початку XIX століття оспівувало, навпаки, дику, неприборкану природу, яка протистоїть буденності буржуазного життя.

У ХХ столітті під впливом екологічних проблем естетична значимість природи була знову переосмислена, з'явилися основи екологічної естетики. Вона стверджує, що справжнє почуття прекрасного народжує не зовнішня краса природи, не знання законів її функціонування, а краса процесу гармонійної взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Природа як естетичний об'єкт володіє самоцінністю, і все в ній заслуговує охорони. Потворне в ній не виключається, якщо воно породжене не діяльністю людини, а є лише наслідок природного порушення життєвих процесів: захворювання тварин і рослин, руйнування в результаті стихійних лих. Таким чином, об'єктивним джерелом відчуття краси в природі виступає гармонійна взаємозв'язок її явищ. Порушення цього взаємозв'язку, пресеканіе життя породжує відчуття потворного, дисгармонійного, потворного. Виховання естетичного ставлення до природи - своєрідний бар'єр на шляху вчинення насильства над нею на догоду матеріальним егоїстичним потребам.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

Закрити

Етика і естетика 9

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.