План

1. Структура моральної свідомості

2. Воля та моральний вибір

3. Категорії моральної свідомості

4. Добро і зло – центральні категорії моральної свідомості

5. Обов'язок як категорія моральної свідомості.

6. Відповідальність як категорія моральної свідомості

7. Справедливість як категорія моральної свідомості.

8. Честь і гідність людини.

9. Совість, сором, розкаяння як категорії моральної самосвідомості   

5. Обов'язок як категорія моральної свідомості.

В понятті обов’язку відображається діалектика чуттєвого і раціонального, об’єктивного і суб’єктивного, об’єктивована в суб’єкті у формі свідомої спонуки на виконання морально не­обхідного. На ґрунті обов’язку особа утверджується як свідо­мий суб’єкт моральності у декількох напрямках. По-перше, в діяльності самоудосконалення з моральної потреби відповіда­ти поняттю "людина". По-друге, в діяльності, пов’язаній з опа­нуванням і утвердженням суспільного досвіду як основи, дже­рела людяності. По-третє, в діяльності удосконалення роду людського власним творчим доробком. Щодо першого аспекту морального обов’язку, то він конкретизується у вигляді потре­би усунення суперечності двох природ людини для повноти мо­рального самоутвердження. Підпорядковуючи чуттєві спонуки розумно виробленим засобам самоутвердження, людина реалі­зує себе згідно з ними. Саме тут покладена підстава моральної стійкості перед будь-якими спокусами, що пов’язані з плинни­ми чуттєвими насолодами. Останні здатні підпорядковувати розум, примусити його задовольняти забаганки тіла, часто аж до повної втрати людської гідності.

Почуття обов’язку, спрямоване на пошану і збереження в собі людини, - найбільш ефективний засіб протистояння слабкостям власної природи та звабливим обставинам. Сказане свід­чить, що людина зобов’язана, в першу чергу, перед собою самою. Зобов’язана реалізувати природою закладений у ній творчий потенціал, щоб зробити буття дійсним. Виконуючи обов’язок перед собою, що є обов’язком утвердитися людині, особа разом із тим виконує свій обов’язок перед людством. Виконує його тою мірою, якою власним буттям примножує моральні чесноти та загальний добробут людства. Цей аспект поняття обов’язку ґрунтовно розроблений в етиці Канта. Сформульовані філосо­фом моральні імперативи налаштовують особу на виконання моральних зобов’язань щодо себе самої.

Поняття обов’язку фіксує наявну в історії суперечність цін­ностей суспільного та індивідуального життя. Суспільство в його історично-конкретних формах бачить людину "засобом", що характерно для усіх епох людської історії і для усіх типів суспільності, тих, що існували і нині існують. Тою мірою, якою соціальні стосунки мають морально обмежений характер, вони пов’язують поняття морального обов’язку з виконанням прий­нятого (належного) в суспільстві. Виконуючи таким чином ви­тлумачене поняття обов’язку, людина, звичайно ж, реалізує свою суспільну природу, але реалізує її в межах і способом, що ви­значені до неї і за неї. Виконуючи обов’язок як дещо зовнішньо необхідне, вона лише частково реалізує свій моральний потен­ціал. Більше того, сумлінне виконання аморальних вимог, ви­сунутих тими або іншими політичними режимами, може зро­бити людину злочинцем. Неправильні суспільні орієнтації не­безпечні й тим, що закривають особі шлях до самоутвердження.

Очевидно, що моральнісне розуміння суті обов’язку, в яко­му міститься вимога вдосконалення роду людського (у власній особі й в особі кожного іншого), має бути принципом відношен­ня людини до себе самої, до суспільства і до людства. Здатність долати недоліки власної чуттєвої природи і підноситися до неу­хильного слідування моральному закону І. Кант називає ви­хідною засадою моральної гідності. Обов’язок, визначений у та­кий спосіб, "підносить людину над самою собою. Він пов’язує її зі станом речей, який тільки розсудок може мислити і якому разом з тим підпорядковується увесь чуттєво сприйнятий світ", - говорить філософ


6. Відповідальність як категорія моральної свідомості

Відповідальність (моральна) – це категорія етики, яка характеризує особистість з точки зору дотримання нею моральних норм та законів, які існують у суспільстві; активної участі особистості у діяльності соціальних груп, як у власне моральному розвитку, так і в покращенні відносин у суспільстві.

Якщо людина зобов’язана усвідомлювати, застосувати в певній ситуації, та практично втілювати морально-етичні норми, то повнота виконання і провина за невиконання цих вимог - це питання особистої відповідальності. Таким чином, відповідальність – це прояв морально-етичної активності особистості згідно до її обов’язку, який розглядається з точки зору можливостей людини. Відповідно до цього, питання відповідальності включає в себе такі питання: чи здатна людина взагалі виконувати покладені на неї обов’язки; чи вірно вона їх зрозуміла та розтлумачила; наскільки широкі межі її діяльнісних можливостей; чи повинна людина нести відповідальність за досягнення результату, який вимагається. Усі ці питання вирішувались теоретиками етики у відповідності до того, як вони бачили реальну позицію індивіда у суспільстві, де перебували самі.

Соціальна відповідальність – це широке поняття, яке включає в себе більш вужчі: професійна відповідальність, юридична, моральна та ін.

Відповідальність – одне з найбільш складних понять в теорії вольових якостей. Її відносять до якостей вищого порядку. Поняття відповідальність передбачає наявність суб’єкта і вимагає вказівки на об’єкт. Суб’єкт – це певна особистість, яка взаємодіє з суспільством. Об’єкт – це результат, за який особистість несе відповідальність.

Взаємодія суб’єкта та об’єкта створює тимчасову перспективу поняття:

- відповідальність за вчинену дію – ретроспективний аспект;

- відповідальність за те, що необхідно здійснити – перспективний аспект.

Вирішуючи як вчинити, особистість обирає між власними інтересами та інтересами суспільного кола, між обов’язком і бажаним. Такий процес отримав назву нормативної регуляції – тобто спеціального процесу регуляції вчинків людей у момент власного вибору.

Відповідальність як категорія етики та права, відображає особливе соціальне та морально-правове відношення особистості до суспільства (людства в цілому), яке характеризується виконанням свого моральнішого обов'язку та правових норм. Це здатність людини в тому ни іншому ступені виконати свій обов'язок. Бути відповідальним за той чи інший вчинок – означає визнати себе його автором і прийняти на себе його наслідки. Таким чином відповідальність – сукупність дій (мір), виконання яких, дозволяє особистості безпечно досягати бажаного.

Відповідальність як етична категорія має декілька значень: за що людина відповідає та перед ким вона відповідає. В даному аспекті можна виділити відповідальність людини перед собою (здійснюючи вибір "вибираю сам себе” та несу відповідальність), відповідальність за конкретні вчинки перед іншими людьми, відповідальність перед людством і світом (відповідаю за все). Бути відповідальним означає думати про інших і про наслідки своїх вчинків – чи не принесуть вони шкоди Іншому.


7. Справедливість як категорія моральної свідомості.

Зв'язок даної категорії з розглянутими вище полягає в тому, що вона фіксує саме той належний порядок людського співжиття, належний стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людьми свого обов'язку. На відміну, однак, від категорій, про які йшлося на попередніх сторінках, категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими й належить установити етичну відповідність; так, справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину – кара, правам – обов'язки й т. п. Стосовно до між-людських стосунків і суспільного життя загалом справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми (хоча конкретні засади такого обґрунтування в різні часи і в різних культурах, звісно, виявляються різними) – так в етику вводиться уявлення про суспільство як певного роду системний об'єкт.

На зазначений зміст поняття про справедливість указує і його походження. Так, давньогрецьке dik?, що перекладається як справедливість, первісне означало звичай, спосіб життя, в подальшому ж набуло значення правильного, належного звичаю. Подібним чином і латинське jus (звідси justitia) означає власне право, закон. У річищі цієї мовної традиції й з'являються перші спроби сутнісного осмислення справедливості, що ми їх знаходимо в Демокріта (близько 460 – близько 380 до н. е. ), софістів (друга пол. V – перша пол. VI ст. до н. е. ), Сократа та інших античних філософів

Своєрідним філософським узагальненням цих спроб можна вважати концепцію Платона, який надав справедливості значення завершальної з-поміж чотирьох основних «полісних доброчесностей» – такої, що тільки й дає усім іншим доброчесностям (тобто розсудливості, мужності й мудрості) «силу вкорінюватися в людині» («Держава», 4336 с). При цьому в соціальному плані справедливість, за Платоном, постає як такий ідеальний устрій суспільства, коли кожен із суспільних станів (тобто правителі, воїни, ремісники) сумлінно виконує свої обов'язки й не втручається у справи інших. 

Закрити

Етика і естетика 6

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.