План

1. Класифікація голонасінних

2. Класифікація грибів

3. Класифікація мохоподібних. Значення мохоподібних

4. Корінь, його функції та класифікація коренів. Типи кореневих систем

5. Лишайники. Будова тіла. Значення в природі та в житті людини.

6. Меристематичні або твірні тканини

7. Механічні тканини

8. Морфологічна будова листка, його функції

5. Лишайники. Будова тіла. Значення в природі та в житті людини.

Це своєрідна група нижчих рослин, які утворилися внаслідок симбіозу деяких видів зелених і синьо-зелених водоростей, та деяких видів сумчастих грибів і базидіоміцетів. Водоростевий автотрофний компонент називають фікобіонтом, а грибний гетеротрофний – мікобіонтом. Відділ налічує близько 20-26 тисяч видів. Розміри лишайників коливаються від кількох міліметрів до кількох десятків сантиметрів. За формою розрізняють три основних морфологічних типів таломів:

Накипний; Листуватий; Кущистий.

Найпростіше організовані накипні або кіркові таломи, які мають вигляд порошистих, зернистих, гладеньких нальотів або кірочок, котрі щільно зростаються з субстратом. Листуваті таломи мають вигляд пластинки, що прилягає та приростає до субстрату тільки своєю серединою. Приростає слань за допомогою пучка грибних гіф, які називаються резинами. На субстраті листуваті лишайники мають вигляд лусочок листочків розеток. Найбільш високоорганізованими вважаються кущисті лишайники. Вони мають вигляд галузистих кущиків або стрічок, які зростаються із субстратом лише свою основою. Анатомічна будова лишайників зводиться до двох типів: гомеомерного і гетерогомерного. В більшості в більш примітивному гомеомерному таломі клітини фікобіонта розташовані рівномірно в товщі слані і гіфи гриба проходять між ними. У гетеромерних лишайників на поперечному зрізі відрізняються кілька шарів, зверху слань вкрита верхньою корою, утвореною щільно зплетеними гіфами гриба або плектенхіма. Наступний шар це скупчення клітин фікобіонта – гонідіальний (альгальний); далі розташована серцевина, яка складається з цупко сплетених гіф гриба, між ними є великі пустоти, заповнені повітрям. Зі споду слань вкрита нижньою корою, яка подібна до верхньої. Із серцевини в нижню кору проходять гіфи грибів – резини, з допомогою яких лишайник прикріплюється до субстрату. Розмножуються лишайники вегетативно і спорами. Вегетативне розмноження здійснюється шляхом фрагментації слані або соредіями і іридіями. Соредії – це дрібненькі утвори, що складаються з однієї або кількох клітин водорості, оточеної гіфами гриба. Вони утворюються всередині слані переважно в гонідіальному шарі. Вони утворюються майже в усіх кущистих та листкуватих лишайників. Ізидії – зовнішні вирости слані лишайника, які складаються з фікобіонта і мікобіонта. Вони розмножуються під дією вітру і дощу. Потрапивши у сприятливі умови ізидії і соредії розвиваються у нові особини лишайника. Кожний компонент лишайника також зберігає властивий йому спосіб розмноження. Лишайники світлолюбові рослини, до субстрату невибагливі, оскільки здатні поглинати мінеральні речовини з опадів та атмосферного пилу. Вони дуже чутливі до забруднення повітря і можуть служити індикаторами його чистоти. Слабкий фотосинтез і бідне мінеральне живлення визначають слабкий розвиток лишайника.

Значення лишайників. Лишайники руйнують гірські породи, виділяючи лишайникову кислоту. Цю руйнівну дію закінчують вода і повітря. Вони є індикаторами на чистоту повітря, здатні накопичувати радіоактивні елементи.

Велику роль відіграють у господарській діяльності людини: вони є кормом для оленів та деяких інших свійських тварин (лишайникова манна, гірофора) споживає людина. З лишайників добувають спирт, фарби. Використовують також лишайники у медицині для приготування слизистих відварів та в парфумерії для виготовлення духів.


6. Меристематичні або твірні тканини

Рослини, на відміну від тварин ростуть і утворюють нові органи протягом життя. Це зумовлено наявністю меристематичних тканин, які локалізовані в певних місцях рослини. Вони складаються з дрібних паренхімних клітин щільно пов’язаних між собою. Клітини густо наповнені цитоплазмою, в центрі розташоване велике ядро. Залежно від локалізації твірні тканини поділяють на верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтеркалярні).

Верхівковою називають твірну тканину стебла (конус наростання), кореня, верхівок їх бічних відгалужень.

Бічна – закладається всередині стебла та кореня та зумовлює ріст стебла та кореня в товщину.

Вставна тканина міститься в певних ділянках стебла і листка (наприклад, при основі міжвузля, стебла злакових рослин).

За походженням твірні тканини є первинні і вторинні.

Первинна твірна тканина зумовлює розвиток проростка і первинний ріст органів. До неї належать конус наростання пагона і кореня, інтеркалярна меристема і перицикл.

Вторинна твірна тканина виникає з первинної. До неї належать камбій, поділ якого дає ріст стебла і кореня в товщину, фелоген і ранева меристема.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 10

Безкоштовна робота

Закрити

Ботаніка 8

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.