Ботаніка 6
План
1. Відділи водоростей: зелені, золотисті, бурі, червоні, діамантові. Дати порівняльну характеристику.
2. Вода – як екологічний фактор
3. Вторинна та третинна анатомічна будова кореня
4. Голонасінні. Загальна характеристика
5. Грунтові екологічні фактори
6. Динаміка і класифікація фітоценозів.
4. Голонасінні. Загальна характеристика
Голонасінні дістали таку назву тому, що їхнє насіння розвивається на споролистках відкрито, не обгорнуте стінкою зав'язі ("голе"). Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, — значний ароморфоз, що зумовив широке й швидке поширення голонасінних рослин на суші. В процесі еволюції насінина з'явилась раніше, ніж квітка й плід. У голонасінних насіння не захищене стінками плоду і лежить відкрито на спорофілоносних листках. Не менш важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розміщений відкрито насіннєвий зачаток (насіннєву бруньку), він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насіннєвих зачатків формується насіння. В насінині вже є зародок з корінцем, бруньками і зародковими листками (сім'ядолями), вкритими насіннєвою шкіркою і забезпеченими запасом поживних речовин.
Голонасінні – це переважно дерева, рідше чагарники, трав’янистих форм немає.. моноподіальне галуження стебла, яке має камбій і здатне до вторинного потовщення. Розмножуються переважно насінням і рідко вегетативно. Наявне чергування двох поколінь: спорофіта і гаметофіта.
З'явившись у кам'яновугільному періоді палеозойської ери, голонасінні досягли розквіту і набули значного поширення в мезозойську еру. Проте вже на кінець ери багато з них вимерло, поступившись місцем покритонасінним рослинам.
Сучасні голонасінні поділяють на чотири класи: саговники, гінкгові, гнетові і хвойні. Найбільше значення з них мають хвойні.
5. Грунтові екологічні фактори
Грунт необхідний рослинам для закріплення на певному місці, для всмоктування поживних речовин, розчинених у воді. Головна його властивість – це родючість, тобто здатність забезпечити рослини необхідним для життя мінеральним живленням.
Всі рослини неоднаково вимогливі до вмісту в грунті поживних речовин. У залежності від цього рослин поділяють на три групи: евтотрофи, оліготрофи, мезотрофи.
Евтотрофи – рослини, що відрізняються високою вимогливістю до родючості. Це рослини степів, лісостепів, широколистяних лісів, заливних лугів.
Оліготрофи – рослини, що ростуть на бідних грунтах, які містять малу кількість поживних речовин та мають кислу реакцію. Це рослини сухих лугів, пісків, боліт.
Мезотрофи – рослини, які за вимогливістю до поживних речовин займають проміжне положення між евтотрофами та оліготрофами. Вони розвиваються на грунтах, які посередньо забезпечені елементами живлення.
Ґрунтоутворювальний процес – це єдиний по своїй біологічній сутності безперервний динамічний природно-історичний процес активного використання і перетворення верхнього шару земної кори мікроорганізмами, а також вищими і нижчими рослинами, при участі і впливі на нього всіх елементів фізико-географічного середовища, а в культурних умовах – і господарської діяльності людини. Ґрунтоутворювальний процес органічно зв'язаний із процесом фотосинтезу. У природній обстановці (на суші) один без іншого існувати не може. Це дві взаємозалежні сторони єдиного процесу – процесу життєдіяльності вищих і нижчих рослин. У результаті фотосинтезу в ґрунт вноситься величезної важливості матеріал – органічна речовина рослин, а атмосфера поповнюється киснем, відкіля він надходить у ґрунт у газоподібному стані і розчиненим у воді атмосферних опадів. У результаті ґрунтоутворення в атмосферу повертається вільна вугільна кислота, необхідна для продовження фотосинтезу, а з ним і всього життя. Таким шляхом відбувається закономірна міграція зольних хімічних елементів у системі ґрунт-рослина-ґрунт, названий академіком В.Р. Вільямсом біологічним круговоротом. Тому біологічна сутність грунтоутворювального процесу має дуже глибокі корені зв'язку і наслідку планетарного масштабу. ґрунт – це пухкий поверхневий шар суші, здатний робити врожай рослин. Таким чином, найважливіша властивість ґрунту – це його родючість. Вона визначається фізичними і хімічними властивостями ґрунту, що у сукупності утворюють групу едафогенних факторів. Ґрунт – трифазне середовище. Воно складається з твердих, рідких і газоподібних компонентів. Ґрунт є продуктом фізико-хімічного і біологічного перетворення гірських порід, тобто формується в результаті складної взаємодії клімату, рослин, тварин, мікроорганізмів. Ґрунт постійно розвивається і змінюється, унаслідок чого існує велика розмаїтість його типів.