загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

План

1. Будова пиляка та його розвиток

2. Характерні особливості грибних організмів, їх талому і клітин

3. Розмноження лишайників

4. Загальна характеристика відділу Зелені водорості

5. Характеристика, значення та основні представники Родини Губоцвіті       

1. Будова пиляка та його розвиток

Пиляк — частина тичинки квітки, що несе пилок, зазвичай розташована на стрункій нитці, що називається філаментом.

Кожен пиляк зазвичай складається з кількох пилкових мішочків, мікроспорангій (число яких може змінюватися від одного до кількох, найчастіше чотири), які відкриваються після визрівання пилку щілинами, що утворюється внаслідок розриву фіброзного шару. Мікроспорангії з'єднані в пиляк в'язальцем — стерильною тканиною, в якій у більшості видів квіткових рослин (95 відсотків) є один провідний пучок. Розкривається пиляк щілиною, що утворюється внаслідок розриву (при підсиханні) фіброзного шару. За характером розкривання розрізняють екстрозні і інтрозні пиляки. Інколи щілини виникають з боків (справа і зліва).

Пиляк прикріплюється до тичинки нерухомо або в'язальце видовжується і пиляк від найменшого руху повітря хитається (у злаків, лілей т ін.).

Кількість мікроспорангіїв у різних видів, родів і родин різна. У більшості квіткових рослин пиляк тетраспорангіатний, тобто містить чотири мікроспорангії, а у видів родин адоксових, мальвових він біспоріальний.

Окремий пиляк або його половину називають синангійом, а зрослі в єдину структуру пиляки називають синандрійом.

За характером розкривання розрізняють екстрозні і інтрозні пиляки, залежно від того, чи пиляк розкривається назовні або усередину квітки, інколи щілини виникають з боків. Пиляк прикріплений до тичинки нерухомо або в’язальце (стерильна частина пиляка) видовжується і пиляк від найменшого руху повітря хитається.

На ранніх етапах пиляк має вигляд невеликого меристематичного горбочка, згодом йде його диференціація. Його клітини діляться і дають початок двом групам клітин: спорогенним і паріетальним. Клітини паріетального шару діляться і формують стінку мікроспорангія, яка складається з:

1. Фіброзний шар (ендотецій).

2. Середній шар (один чи кілька).

3. Тапетум.

Клітини спорогенного шару діляться і утворюють археспоріальну тканину. Її клітини, які приступають до мейозу називають мікроспороцитами. Таким чином, сформована стінка мікроспорангія складається з:

Епідерма – (від грец. ерí — на, над, понад, біля, після і dérma — шкіра) — первинна, здебільшого одношарова, покривна тканина рослин, що вкриває листки, молоді стебла, квітки і плоди. Клітини епідерми паренхімної (дводольні) і прозенхімної (однодольні) форми, щільно прилягають одна до одної. Епідерма утворюється із зовнішніх шарів конуса наростання.

Ендотецій — зовнішній шар пиляка, що прилягає до епідерми. Те саме, що й фіброзний шар.

Середній шар (дегенеруючий шар).

Тапетум – внутрішній шар клітин у спорангіях і пиляках. Клітини тапетуму бувають одно -, дво - і багатоядерні, забезпечують проходження мейозу, розвиток мікроспор та дозрівання пилковихь зерен, виробляють мономери спорополеніну, який йд на побудову спородерми. Тапетум — це одношарова, рідше багатошарова тканина. Розрізняють два типи тапетуму: секреторний, або залозистий, та амебоїдний, або периплазмодій.

2. Характерні особливості грибних організмів, їх талому і клітин

Гриби — царство еукаріотичних безхлорофільних гетеротрофних організмів, які живляться переважно осмотрофно, і більшість з яких здатні розмножуватись за допомогою спор (хоча деякі втратили цю можливість і розмножуються вегетативно). Більшість з них протягом всього життя або на певних стадіях розвитку мають міцеліальну будову, а деякі — дріжджі — одноклітинні. Сьогодні описано приблизно 70 тис. видів грибів, проте їх очікуване різноманіття, за оцінками різних авторів, становить від 300 тис. до 1,5 млн видів.

Хоча гриби переважно ростуть в ґрунтах, вони також поширені в більшості типів біотопів — морях, континентальних водоймах. Вони розвиваються на різноманітних природних субстратах рослинного та тваринного походження, на штучних матеріалах, створених людиною. Серед грибів відомі сапротрофи, симбіонти та паразити рослин та тварин, зокрема людини. Плодові тіла (спорокарпи) деяких грибів вживаються у їжу (білий гриб, печериця, лисички, сироїжка, грифола, трюфель тощо).

Щодо систематики грибів, то досі точаться запеклі суперечки в колі фахівців, які пропонують різні підходи — від морфологічного до генетичного. Відповідно системи грибів у різних мікологічних шкіл виходять суттєво відмінними. Остаточної — такої, яка б задовольняла всі сторони дискусії, — на нинішній день не існує. Науковці досягли єдності лише в одному питанні — це розподілі грибів на власне гриби та грибоподібні організми. За прийнятою в Україні системою гриби поділяються на 10 відділів: Акразіомікотові слизовики (Acrasiomycota), Міксомікотові слизовики (Myxomycota), Оомікотові гриби (Oomycota), Лабіринтуломікотові гриби (Labyrinthulomycota), Гіфохітриомікотові гриби (Hyphochytriomycota), Плазмодіофоромікотові слизовики (Plasmodiophoromycota), Хітридіомікотові гриби (Chytridiomycota), Зигомікотові гриби (Zygomycota), Аскомікотові гриби (Ascomycota), Базидіомікотові гриби (Basidiomycota) та несистематизовану групу Анаморфних грибів (Deuteromycetes) й групу Ліхенізовані гриби, або Лишайники (Lichenes).

У побуті грибом часто називають спорокарп (плодове тіло) вищих грибів, що має ніжку і спороносну шапку з радіальними пластинами чи трубками. Також, у побуті вживається назва грибок для позначення мікроскопічних пліснявих грибів. Обидві ці назви некоректні з наукового погляду й не відповідають науковому визначенню цієї групи біоти.

За клітинною організацією талому в царстві Гриби виділяють два підцарства:

1. Нижчі гриби (Myxobіonta), у яких талом являє собою голу, позбавлену оболонки, багатоядерну цитоплазму − плазмодій.

2. Вищі гриби (Mycobіonta), у яких талом (міцелій) являє собою сукупність тонких довгих одно-, двоядерних або багатоядерних ниток − гіфів. Найпростіші вищі гриби мають зародковий міцелій (ризоміцелій) у вигляді виростів на поверхні голої клітини; у складніше організованих вищих грибів міцелій добре розвинений, але без перегородок, тобто неклітинний, багатоядерний, несептований; у найбільш організованих – багатоклітинний септований.

Міцелій вищих грибів утворює різні сплетення, у тому числі:

1. ризоморфи − довгі шнуроподібні тяжи, що висмоктють поживні речовини із субстрату;

2. склероції − округлі, яйцеподібні, ріжкоподібні, покриті товстою темнозабарвленою оболонкою, добре витримують несприятливі умови навколишнього середовища;

3. плодові тіла − різної форми, у тому числі "шапкові", всередині або на поверхні плодових тіл розміщені органи статевого розмноження.

В абсолютній більшості грибів клітинні оболонки побудовані з вуглеводу хітину. Основні запасні поживні речовини: глікоген, волютин, жири.

Вегетативне розмноження грибів здійснюється шляхом поділу клітини, розриву талому на частини, за допомогою спор вегетативного розмноження, що утворюються у вегетативних клітинах та іншими способами.

Безстатеве розмноження відбувається за допомогою спор безстатевого розмноження, які утворюються або всередині, або на зовнішній поверхні спорангія. Внутрішні спори можуть бути рухливими, із джгутиками − зооспори, або нерухомими − спорангіоспори; зовнішні завжди нерухомі − конидіоспори або конідії.

Статеве розмноження відбувається за типом ізо-, гетеро-, оо-, холо-, зигогамії (кон'югації). У найбільш високоорганізованих грибів статевий процес завершується утворенням спор статевого розмноження, які формуються або всередині зиготи (аск) − аскоспори, або на її зовнішній поверхні (базидія) − базидіоспори. У циклі розвитку грибів чергуються гаплоїдна й диплоїдна ядерні фази, а в найбільш високоорганізованих − дикаріонтична, що являє собою міцну асоціацію двох гаплоїдних ядер − дикаріон.

Від рослин гриби відрізняються, в першу чергу, відсутністю фотосинтетичного апарату, наявністю хітинової клітинної стінки, утворення сечовини в процесі метаболізму, тваринний шлях синтезу амінокислот, запасання глікогену тощо; від тварин — переважанням осмотрофного типу живлення над фаготрофним, розмноженням за допомогою спор та наявністю клітинних стінок. Проте ці відмінності грибів від тварин не є універсальними. Наприклад, до організмів, які за назвами визнаютьсяМіжнародним кодексом ботанічної номенклатури (МКБН) грибами, належатьміксомікотові слизовики. Вони позбавлені клітинних стінок і здатні до фаготрофного живлення (хоча розмножуються за допомогою спор). Крім того, серед грибів, що живляться осмотрофно, виділяються відділи, що походять від гетеротрофних пращурів (т.зв. справжні гриби — Chytridiomycota, Zygomycota, Ascomycota,Basidiomycota), та відділи, що походять від водоростей, які вторинно втратили пластиди. Останніх часто називають псевдогрибами, і включають у цю групу відділиOomycota, Hyphochytriomycota та Labyrinthulomycota.

Зазвичай, міксомікотові гриби (вони ж слизовики) та псевдогриби об'єднують під загальною назвою «грибоподібні організми». Справжні гриби розглядаються як самостійне підцарство Fungi, яке разом з підцарствами Plantae та Animalia складають царство Платикристат.