План

1. Фізичні властивості та хімічний склад Землі

2. Пролювіальні четвертинні відклади землі

Використана література

1. Фізичні властивості та хімічний склад Землі

Сучасні уявлення про внутрішню будову Землі одержані з допомогою геофізичних методів, головним чином, сейсмічного. Останній ґрунтується на вивченні швидкостей поширення в надрах Землі пружних коливань, які виникають під час землетрусів і штучних вибухів. Хвилі, які поширюються від гіпоцентрів природних або штучних землетрусів, розділяються на поздовжні і поперечні. Поздовжні хвилі поширюються в твердому і рідкому середовищах, поперечні лише в твердому. Швидкість поширення пружних коливань залежить від щільності порід, в яких вони поширюють ся вона зростає із збільшенням щільності.

Сейсмічним методом всередині Землі виділені декілька концентричних оболонок або геосфер, яким присвоєні букви латинського алфавіту.

Земна кора (шар А) верхня тверда оболонка Землі. Має різну потужність і будову під континентами та океанами, в зв'язку з чим розрізняються два типи кори: континентальний та океанічний. Кора континентів характеризується середніми потужностями в 35 40 км, типовими для рівнинних територій платформ, максимальні значення потужностей фіксуються в високогірних районах (більше 70 км під Гімалаями). В будові кори виділяють три шари (зверху вниз): осадовий, гранітно-метаморфічний і базальтовий.

Осадовий шар складений породами, що утворились шляхом осадження з вод морів, озер, річок. Найбільш типовими з них є пісковики, вапняки, глини, мергелі тощо. Потужність шару, як правило, не перевищує 10..15 км, а швидкість поширення поздовжніх хвиль 1,5..5 км/с. Нижче залягає гранітнометаморфічний шар, складений породами з високим вмістом кремнекислоти (граніти), утвореними шляхом кристалізації з магми і породами, які сформувалися з осадових та магматичних порід під впливом високих температур і тисків (гнейси, кристалічні сланці і ін.). Потужність шару 10...20 км, швидкість поздовжніх хвиль в ньому 5,5...6,2 км/с. Підошву шару називають поверхнею Конрада, за прізвищем австрійського геолога, який встановив ∙∙ у 1925 році.

Поверхня Конрада відділяє гранітно метаморфічний шар від базальтового, що залягає нижче. Слід відмітити, однак що поверхня Конрада, яка фіксується сейсмологами за стрибком в швидкостях поширення пружних коливань, інколи не відбиває речовинних неоднорідностей в розрізі земної кори і може бути інтерпретована з інших позицій. Це підтвердилось, зокрема, при бурінні Кольської надглибокої свердловини. За прогнозами геофізиків, ця свердловина вже на глибині 7 км повинна була ввійти в базальтовий шар. Базальтів, однак, не виявлено і до глибини 2 км, а зафіксований на глибині 7 км стрибкоподібний ріст швидкості поширення сейсмічних хвиль, пояснюється ущільненням на значних глибинах порід за рахунок утворення тріщин при вивільненні води з кристалічних граток мінералів під дією високих температур і тисків.

Базальтовий шар складений в основному продуктами вулканічних вивержень базальтами та метаморфічними породами амфіболітами. Потужність його може досягати 40 км, а швидкість поздовжніх хвиль ,5 7,4 км/с.

Для будови океанічної кори характерні менші потужності (в середньому 5...10 км) і також трьохшарова структура. Верхній осадовий шар складений пухкими глибоководними осадками потужністю найчастіше в декілька сотень метрів; швидкість поширення сейсмічних хвиль в ньому 1,5...2,5 км/с. Другий шар базальтовий, потужністю до 3 км із швидкістю поздовжніх хвиль 2,2....5,5 км/с. Третій шар, складений основними і ультраосновними породами (габро, перидотитами, серпентинітами), має середню потужність 5 км, швидкість поширення сейсмічних хвиль у ньому 6,4.....7,2 км/с.

Океанічна кора характерна для ложа Світового океану. Зчленування двох основних типів кори відбувається по різному. Для узбереж Атлантичного, Індійського, Північного Льодовитого океанів характерне поступове виклинювання гранітно метаморфічного шару в межах континентального схилу. У цьому випадку океанічна кора контактує з континентальною по підніжжю континентального схилу. Такий тип перехідних зон називається атлантичним. Зовсім іншу картину можна спостерігати на східному узбережжі Тихого океану. Тут виділяють перехідні типи кори субконтинентальний і субокеанічний. Субконтинентальний тип кори відрізняється від континентального меншою потужністю і нечітко вираженою поверхнею Конрада. Потужність кори 20 30 км (осадовий шар сотні метрів, гранітно метаморфічний шар до 10 км, базальтовий 10..15 км).Таку будову має кора острівних дуг (Курильської, Алеутської і ін.).

Субокеанічний тип кори має потужність до 25 км. Особливістю кори цього типу є підвищена потужність осадового шару до 5 км. Характерний для глибоководних котловин окраїнних шарів (Охотське, Японське) та для деяких внутрішніх морів (Чорне, Середземне). Субконтинентальні субокеанічні ділянки дна океанів зчленовані між собою зонами розломів. Такий складний і різний тип переходу однієї кори в іншу названийтихоокеанським.Нижньою межею земної кори під континентами і океанами вважається поверхня Моровичича (скорочено, Мохо, або М), названа за іменем хорватського геофізика, який у 1909 р. встановив на ній зміну швидкості поширення сейсмічних хвиль. Нижче залягає мантія, розділена на верхню, середню та нижню.

Верхня мантія (шар В) простягається до глибини біля 410 км (за іншими даними до 50 км) і характеризується в цілому зростанням швидкості поширення поздовжніх сейсмічних хвиль з глибиною від 7,9 до 9 км/с. Однак, в межах верхньої мантії виявлений шар непостійної потужності, в якому знижується швидкість поширення поперечних хвиль. Вважається, що речовина в цьому шарі знаходиться в стані часткового розплавлення, володіє пониженою в'язкістю, пластичністю. Шар називається астеносферою (або шаром Гутенберга, за прізвищем американського геофізика Б.Гутенберга). Астеносфера відіграє вирішальну роль в тектонічних процесах товщ ,що залягають вище, тут фіксуються осередки глибокофокусних землетрусів, проходить зародження магматичних розплавів, які з появою сприятливих умов, вторгаються в товщу земної кори.

Земна кора разом з надастеносферним шаром верхньої мантії складають літосферу ("кам'яну оболонку") Землі, єдиний жорсткий шар, який ніби "плаває" в пластичній астеносфері. Вважається, що верхня мантія складена темними щільними породами можливо перидотитами, дунітами, еклогітами.

Середня мантія (або шар С, шар Голіцина, за прізвищем російського геофізика) простягається до глибини 1 км. Швидкість поздовжніх хвиль тут 9 1,4 км/с, за складом вона принципово не відрізняється від верхньої..

Нижня мантія (шари Д' і Д'') має потужність майже 2 тис.км до 2900 км. Тут спостерігається поступове зростання значень сейсмічних хвиль в шарі Д' (до 3,6 км/с для поздовжніх коливань) і деяке зниження швидкостей в шарі Д''. Межа між мантією і ядром носить назву поверхні Віхерта Гутенберга. Нижче розміщується ядро Землі, розділене на зовнішнє (шар Е) і внутрішнє (шар G). У зовнішнє ядро не проходять поперечні хвилі, у зв'язку з чим припускають, що речовина у ньому знаходиться в розплавлено рідкому стані. Нижня межа його 4980 км. Внутрішнє ядро займає серцевину Землі і має радіус 250 км. Воно пропускає поздовжні (11,4 км/с) і поперечні хвилі, тому вважають, що речовина знаходиться тут в твердому стані, очевидно, близькому до розплаву. Ядро володіє електропровідністю, що на думку деяких дослідників може вказувати на металізований або плазмений стан його речовини. Щодо мінерального складу ядра існують дві версії згідно з першою ядро залізо-нікелеве, за другою воно силікатне, як і мантія.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Геологія 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.