загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

План

1. Синоніми

2. Іменник

3. Огляд

4. Порядок слів

5. Синоніми

6. Протокол

1. Синоніми

Синоніми (від грец. synonymos)– це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками цього значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв’язку з цим синоніми можна поділити на такі групи:

а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками:

дивувати – приголомшувати, потрясати;

б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням:

говорити – мовити, через те що, позаяк;

в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні:

століття – сторіччя;

Абсолютних синонімів у мові небагато. Поступово вони розходяться у значенні або у вживанні, щоб не бути безцільними замінниками один одного.

Омоніми (від грец. homos – однаковий, onyma – ім’я) – це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії – наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного. Наприклад: дід1 – батьків або материн батько; дід2 – будяк; дід3 – сніп соломи чиочерету; дід4 – їжа з пшона та борошна; дід5 – назва танцю; стан1 – стоянка;воююча сторона; стан2 – талія; стан3 – умови, ситуація; стан4 – пристрій.

Джерелами омонімії є:

- випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) – деркач (віник); термін (слово) – термін (строк);

- розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) – переказати (гроші); сісти (про людина) – сісти ( про батарейку)

- словотворчі процеси: винний (вина) – винний (вино); безділля (неробство) – безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) – компостувати (компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) – ВАК (Вища атестаційна комісія);

- збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови – сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) – сто (100);

- збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) – лава (іт., розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) – клуб (англ., товариство, приміщення);

- засвоєння з різних мов: ліга (фр., асоціація) – ліга (іт., знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (нім., спечені глиняні вироби у вигляді цегли) – клінкер (англ., вузький довгий спортивний човен).

Суржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом») — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржика.

Деякі характерні прояви суржика (порівняно з нормативною українською мовою):[2], [14], [16]

1) вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве), щас/січас (зараз), всєгда (завжди) тощо;

2) «українізовані» форми російських дієслів — здєлав (зробив), дівся (подівся), унаслідував (успадкував), слідуючий (наступний);

3) «українізовані» форми російських числівників — первий, вторий;

4) змішування українських і російських форм невизначених займенників — хто-то (хтось), який-то (якийсь), чого-то (чомусь, чогось);

5) порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком — «по вулицям» замість «вулицями», «на російській мові» замість «російською мовою»;

6) утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови — самий головний (найголовніший), саме важне (найважливіше);

7) утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком — відробивший, прийшовший, зробивший (в українській мові ця граматична форма відсутня);

8) слова і вирази, кальковані з російської — міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, досі, так як, бувший у користуванні, на протязі;

9) у вимові — редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна «дж» і «дз» на «ж» і «з», також відсутність чергування «к/ц», зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування «о/і» або «е/і» (корова/коров, голова/голов замість корів, голів);

10) активне використання «є» в позиції після приголосної, особливо в російських запозиченнях, ще й під наголосом (пєрвий, дєлають, свєт, архітєктор, Свєта, шалфєй) тощо.


2. Іменник

Іменник– це самостійна повнозначна частина мови, яка виражає значення предметності в граматичних категоріях роду, числа, відмінка і відповідає на питання хто? що?

Іменники української мови, які можна вживати у формі однини, мають рід – чоловічий, жіночий, середній.

Рід – це одна із найважливіших категорій іменника. Його визначають з увагою на значення та формальні показники (закінчення, суфікс).

Лексичне значення слова впливає на визначення роду іменників, що є назвами осіб:

іменники чоловічого роду позначають осіб чоловічої статі, напр.: батько, Микола, Ілля, вельможа, гульвіса, Коцюбинський, директор. Показником роду цих іменників є закінчення -о,-а (-я), нульове, а також прикметникового походження закінчення -ий (-ій). Незмінні іменники значення чоловічого роду виражають лише лексично, напр.: аташе, кюре, денді, рефері, рантьє, портьє, куртьє, круп’є.

Виділяють кілька груп іменників, у морфологічній формі яких не закладене розмежування за статтю:

1) назви наукових ступенів і звань, напр.: доктор, кандидат, професор, доцент;

2) офіційні, адміністративні, посадові назви, напр.: прем’єр-міністр, президент, дипломат, посол;

3) назви осіб за військовими спеціальностями, напр.: воїн, боєць, офіцер, пілот, майор, капітан;

4) інші найменування соціально-оцінного типу, напр.: лауреат, інженер, консультант, інспектор тощо.

іменники жіночого роду позначають осіб жіночої статі, напр.: Оксана, Марія, Задорожна, сестра, ткаля. Єдиним показником жіночого роду є закінчення -а (-я). Щодо іменника мати,то його слід запам’ятати разом з парадигмою відмінкових закінчень. Незмінні іменники іншомовного походження значення жіночого роду виражають лексично, напр.: пані, леді, міс, місіс, мадам, мадемуазель, фрау.

іменники середнього роду є назвами осіб малих за віком (недорослих) незалежно від статі, напр.: дитя, маля, хлоп’я, дівча або дитятко, малятко, хлоп’ятко, дівчатко. Залежна від них прикметникова або дієслівна форма відповідно засвідчує це граматичне значення, напр.: мале дитя (дитятко), це хлоп’я (хлоп’ятко), прийшло дівча (дівчатко).

Принцип членування за родами назв неістот є суто формальним і виявляється без родових протиставлень.

іменники чоловічого роду мають нульове закінчення у називному відмінку і закінчення -а(-я) або -у(-ю) в родовому відмінку однини, напр.: біль – болю, ступінь – ступеня, степінь – степеня, нежить – нежитю, рукопис – рукопису. У сумнівних випадках варто звернутися до словника.

- іменники жіночого роду мають у називному відмінку закінчення -а (-я) та нульове закінчення, напр.: сторона, земля;річ, суміш, радість. Особливої уваги потребує друга група іменників – назв неістот, оскільки однотипність нульового закінчення стає причиною сплутування значення чоловічого та жіночого роду, пор.: біль1 „відчуття страждання”

- іменники середнього роду мають формалізовані родові показники – закінчення -о, -е, -я (друга відміна), -а (-я) у називному відмінку та суфіксами -ат- (-ят-), -ен- у непрямих відмінках (четверта відміна), напр.: вікно, поле, обличчя, коліща, горня, ім’я. Усі незмінні іменники іншомовного походження, які є назвами неістот, за незначним винятком, є середнього роду, напр.: євро,обліго, сальдо, бюро, метро.

Число іменників – словозмінна категорія іменника, в основі якої лежить поняття розчленованої кількості.

Більшість іменників позначають предмети, які піддаються лічбі. Формально семантика „рахованості” виявляється в існуванні співвідносних форм однини і множини іменників, які мають те саме лексичне значення, напр.: банк – банки, стіл – столи, студент – студенти.

Відмінок – це словозмінна категорія іменника, яка служить для вираження синтаксичного відношення іменника до інших пов’язаних з ним слів. Отже, відмінок виявляється на морфологічному (має формальне вираження – закінчення) та синтаксичному рівнях мови.

Називний відмінок – первинною є функція суб’єкта дії, яка поширюється насамперед на назви істот, напр.: Студенти зібралися в аудиторії.

Родовий відмінок – основне значення родового відмінка виявляється у придієслівному та приприкметниковому функціонуванні – об’єктне: а) власне об’єкта, напр.: Не чекайте допомоги; Він став білий від снігу; Брат старший від сестри;б) об’єкта, не визначеного кількісно або визначеного частково, напр.: Виділили достатньо готівки.

Давальний відмінок – основною є функція адресата дії. У зв’язку з цим він поєднується з дієсловами, що позначають цілеспрямовану дію (дарувати, продавати, присвячувати, надсилати, писати тощо), а ядро іменникової лексики формують назви істот, напр.: подарувати народові, присвятити матері.

Знахідний відмінок – основне значення – назва об’єкта дії, процесу чи стану, напр.: приваблювати клієнтів, оформляти документи, фіксувати заборгованість, запрошувати делегацію, переживати невдачі.

Орудний відмінок – первинною функцією є інструментальна (знаряддя і засіб дії), напр.: Добрими справами прославте себе.

Місцевий відмінок – виражає розгалужену систему значень, виражаючи їх аналітично, тобто семантико-функціональне значення передається прийменником у поєднанні з відмінковою формою.


3. Огляд

Це різновид довідки, що складається для інформування підвідомчих та інших організацій про хід робіт чи їх підсумки за певний період.

Специфіка огляду полягає в тому, що він містить аналіз діяльності не однієї, а декількох установ.

Р е к в і з и т и:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Текст, що складається з трьох частин:

- вступ (вказується підстава для створення документа);

- основна частина (аналізуються факти, наводяться позитивні та негативні приклади);

- висновки (зауваження та пропозиції).

4. Дата.

5. Місце складання.

6. Підпис особи, яка складала огляд.

7. Печатка.