загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Документ

2. Лексикографія

3. Рецензія

4. Реквізити

5. Довідка

6. Абревіатура

7. Службові документи

8. Правила скорочування слів

9. Характеристика

1. Документ

Документ (з лат. documentum – повчальний приклад, спосіб ведення) – це основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини. Він оформлений у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства має юридичну силу.

Як джерело та носій інформації документи широко використовують у повсякденному житті, вони сприяють удосконаленню внутрішньої організації підприємств, установ та закладів різного типу, є підставою для прийняття рішень та проведення довідково-пошукової роботи, є засобом засвідчення, спростування чи доведення окремих фактів. За допомогою документів налагоджуються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між людьми та державами.

У людському суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Похідними від основної є функції доказова, облікова та управлінська.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції;

не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів влади;

бути точним, достовірним і переконливим;

бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних стандартів;

містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;

бути придатним для тривалого зберігання.

2. Відповідно до загальних ознак документи поділяють на:

За способом фіксації інформації:

письмові

графічні

фото- й кінодокументи

фонодокументи

За призначенням:

організаційні

розпорядчі

інформаційні

За назвою:

заява;

автобіографія;

резюме;

протокол;

наказ;

доручення;

розписка тощо.

За походженням:

службові

особисті

За місцем складання:

внутрішні

зовнішні

За формою:

стандартні

індивідуальні

За терміном виконання:

– нетермінові

- термінові

За ступенем гласності:

несекретні (звичайні, для службового користування);

секретні або цілком секретні

9. За стадіями створення:

– оригінали – основний вид документа, перший і єдиний його примірник;

– копії

- витяг

10. За складністю:

– прості – містять інформацію з одного питання;

– складні – містять інформацію щодо двох і більше питань.

11. За терміном зберігання:

– тимчасового зберігання – термін зберігання встановлюють в межах 10 років;

– тривалого зберігання – термін зберігання обмежується 10 роками;

– постійного зберігання – для цих документів не існує терміну давності.

12. За технікою відтворення:

– рукописні;

– відтворені механічним способом;

- відтворені електронним способом.

13. За спеціалізацією:

– загальні;

– з адміністративних питань;

– спеціалізовані


2. Лексикографія

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, – лексикографія (від грец. lexis – слово і grafo – пишу).

Словники – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо).

Тлумачні словники пояснюють, витлумачують значення слова та його відтінки, характеризують граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.

Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення чужих слів.

Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і перекладними (або водночас і перекладними, і тлумачними).

Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написання.

Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і нормативного наголосу.

Акцентологічні словники – це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.

Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні.

Словники скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.

Етимологічний словник подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало нашій мові, чи воно запозичене, яким шляхом йшло слово до нас, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви.

Історичний словник – це один із різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам’ятках, з’ясовується їх значення, наводяться ілюстрації.

Діалектні словники з’ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів.

Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні.

Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо. Іноді вони мають науково-популярний характер.

Словники синонімів охоплюють групи слів, об’єднаних спільним значенням.

Словники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значенням.

Словник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значення.

Словник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням.

Словники мови письменників містять слова і звороти, які використав той чи інший письменник у своїй творчій спадщині.

Морфемні та словотворчі словники. Морфемний словник подає структуру слова, словотворчі – словотвірні гнізда і словотвірні ряди.

Частотні словники засвідчують частоту вживання слів у певний час.

Інверсійний словник – це словник, в якому слова розташовані за алфавітом кінця слова.

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.


3. Рецензія

Рецензіяце невеличка стаття науково-теоретичного, науково-популярного чи художньо-публіцистичного характеру, яка містить критичне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).

Приблизна структура рецензії

тема або найменування рецензованої роботи;

її автор;

актуальність і правильність обраної теми;

вдалість огляду літератури;

використання системи доказів;

повнота розкриття проблеми;

результати аналізу економічної доцільності, якщо необхідні;

наявність чітких висновків;

використання наукового апарату;

якість оформлення роботи;

недоліки, що є в роботі;

висновок про можливість допуску роботи до захисту (або надання іншого права).