загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Мова

2. Виступ

3. Заява

4. Мета та завдання курсу

5. Мовна норма

6. Бібліографія

7. Етикет

8. Наголос

9. Анотація

1. Мова

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв’язок мови й суспільства обопільний. Вона – одна з головних ланок ланцюга “суспільна свідомість – праця – мова”, що робить людину власне людиною. Мова – найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв’язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Функції мови:

Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Мислетворча функція.

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.

Номінативна функція

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Пізнавальна функція

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

Культурологічна функція

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови.

Естетична функція.

Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси.

Експресивна функція.

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

Ідентифікаційна функція.

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Етична функція.

Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Фатична функція.

Мова є засобом фатичного спілкування.


2. Виступ

Виступце короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є виступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи).

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промова, потребують ретельної попередньої роботи. Їх підготовка передбачає кілька етапів:

Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань.

Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).

Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

Складання тез виступу.

Тези – це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу.

Складання тексту виступу.

Текст – це повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми.

Варто звернути увагу на зовнішні компоненти виступу:

зачин;

виклад;

кінцівка.

Зачин (початок виступу) – важливий компонент публічного мовлення, оскільки покликаний реалізувати насамперед психологічну мету – встановити контакт з аудиторією, заволодіти увагою слухачів, викликати інтерес до викладу, накреслити змістову перспективу, показати бажання повідомити щось нове.

Виклад – висвітлення основних положень доповіді (промови, повідомлення), суті справи.

Кінцівка – це повідомлення про закінчення виступу.

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

Компетентність – рівень знань про предмет мовлення.

Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнятною).

Володіння хорошою дикцією – правильна артикуляція, володіння різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, користуватися паузами.

Інтелігентність – тактовність, доброзичливість.

Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією – дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні.


3. Заява

Заява–це документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі. Заяви бувають особисті та службові.

Особиста заява містить прохання особи до керівника розділу чи підрозділу. Її пишуть власноручно в одному примірнику.

Службову заяву укладає посадова особа від власного імені або від імені організації до посадової особи іншої організації, структури тощо. Її можна відтворити механічним способом у декількох примірниках.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні.

У зовнішній особистій заяві обов’язково зазначають повну домашню адресу чи відомості документа (паспорта), ау зовнішній службовій – повну поштову та юридичну адресу установи, підприємства, організації.

У внутрішній заявізазначати адресу і паспортні відомості не обов’язково.

Різновидами заяви є заява-зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунку, позовні заяви – про притягнення до відповідальності, відшкодування збитків, захист честі та ін.

Заяви бувають прості і складні (містять відомості про додатки).

Заява складається з таких реквізитів:

1. Відомості про адресата (назва посади, повна назва установи, прізвище та ініціали керівника із зазначенням наукового звання, якщо особа, на ім’я якої подають заяву, має його).

2. Відомості про адресанта (назва посади, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка звертається із заявою, іноді адреса, телефон, паспортні відомості ).

3. Назва виду документа.

4. Текст.

5. Перелік додатків (документів, які додають до заяви на підтвердження її правочинності чи вагомості аргументації).

6. Дата.

7. Підпис.