загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

План

1. Найдавніші рукописні українські шедеври.

2. Базові вимоги до професійних та особистісних якостей редактора.

3. Складові редакторської майстерності.

4. Поняття «редагування» і «цензура»: критерії розмежування.

5. Принципи редакторської діяльності І. Я. Франка в сучасній теорії і практиці редагування.

6. Редагування як нормативний, творчий та творчо-організаційний процес.

7. Етапи розвитку теорії редагування: загальна характеристика.

8. Аналіз і оцінка фактичного матеріалу.

1. Найдавніші рукописні українські шедеври.

Реймське Євангеліє написане тогочасною мовою Києва у дворі Ярослава Мудрого. Вона найбільше цитується за кордоном у контексті історії Європи, зокрема історії Франції, її ще називають коронаційної. Власниця Реймського Євангелія – Анна Ярославна. Вона привезла подаровану батьком книгу до Франції 1049 р. Вона присягалася на цій книзі, ставши королевою Франції, започаткувавши цю традицію – присягу на вірність своєму народові. Після смерті Анни київське Євангеліє якийсь час зберігалося в королівських палатах. Потім вона опиняється у місті Реймсі, де знаходиться й донині. У оформленні Євангелія переважають сині, жовті, малинові кольори, що символізували барви прапора Київської держави. Пересопницьке Євангеліє – перший з відомих нам повний переклад Чотириєвангелій тогочасною українською літературною мовою, робота почалася з 1556 – 1561 рр. в місті Пересопниці. Перекладач архімандрит монастиря Григорій. Фундаторкою цього шедевра була княгиня Анастасія Заславська-Гольшанська, волинська поміщиця. Євангеліє має 960 пергаментних сторінок, обкладинку в зелений оксамит., почерк нагадує пізній устав. Особлива вартість видання – мініатюри, заставки, ініціали. Значення Пересопницького Євангелія те, що книга є наочним свідком активного вживання української мови в нашій церкві вже в середині ХVІ ст. Мова наближена до простої народної, лише з певним домішком церковнослов’янської і польської. Зараз вона знаходиться в Центральній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського НАН України. У новітній українській історії започатковано традицію присягати на цій книзі новообраним президентам Української держави.


2. Базові вимоги до професійних та особистісних якостей редактора.

Останнім часом все частіше подається детальна інформація щодо кваліфікаційних вимог до кандидата посісти таку вакансію:

Загальні вимоги: вища освіта (видавнича справа, журналістика); досвід роботи у друкованій періодиці (суспільно-політичній, для дозвілля) не менше трьох років; абсолютна грамотність, вільне володіння ПК; досвід роботи з юридичними і бухгалтерськимидокументами.

Ділові якості: вміння ставити завдання й добиватися їх виконання; емоційна врівноваженість; повна віддача роботі, самостійність, цілеспрямованість; творчий потенціал; комунікативні й аналітичні здібності; гнучкість мислення.

Професійні вимоги: вміння організовувати редакційний процес (організація роботи редакторів, залучення сторонніх авторів); досвід редагування (гарний стиль) та оформлення матеріалів, пошук і здобування фотоматеріалів, робота з художниками, контакти з інформаційними агентствами; навички макетування (макетна сітка), добре знання англійської (німецької) мови.


3. Складові редакторської майстерності.

М. Тимошикузагальнивфахові вимоги редактораі поділив їх на блоки:

1. Освіта працівника редакторсько-видавничого цеху - поглиблена гуманітарна (історія, філософія, політологія, культурологія, економіка, правознавство, соціологія, психологія, логіка, українська та світова літератури), за необхідністю - друга (економічні, юридичні, природничі спеціальності тощо). Бездоганне володіння державною мовою та однією-двома іноземними.

2. Необхідність засвоєння цілого комплексу професійно зорієнтованих дисциплін, які умовно можна поділити на такі розділи:

  • історичний (історія видавничої справи та редагування);
  • теоретичний (основи видавничої справи та редагування, теорія масової комунікації, теорія твору, текстознавство);
  • творчий (редагування за видами видань, художнє та технічне редагування, редакторська майстерність);
  • організаційно-практичний (організація та планування видання, коректура, поліграфія, режисура та архітектоніка видання);
  • нормативно-правничий (видавничі стандарти, авторське право, правові основи масової комунікації);
  • маркетинговий (видавничий бізнес, видавнича справа за кордоном, електронна комерція).
  • 3. Високий рівень комп'ютерної грамотності. Знання таких предметів як «Макетування і верстка», «Система верстки», «Дизайн видання».

    4. Блок специфічних фахових вимог: патріотизм і порядність редактора. Іншими словами - морально-етичні засади не лише діяльності, а прояву самої особистості.

    Різноманітність виробничих ситуацій, які постають перед редактором, їхня неоднозначність і багатовимірність потребують варіативних підходів до їхнього аналізу і вирішення, що можливе лише за умовтворчого підходу.

    Лернер виділяє наступні процесуальніриси творчості у діяльності:

    - самостійне перенесення знань та умінь в нову ситуацію;

    - бачення нової проблеми в традиційній ситуації;

    - бачення структури об'єкта;

    - бачення, на відміну від традиційної, - нової функції об'єкта;

    - врахування альтернатив під час розв'язання проблеми;

    - комбінування та перетворення раніше відомих способів діяльності у розв'язанні нової проблеми;

    - відкидання всього відомого та створення принципово нового підходу, способу або пояснення.


    4. Поняття «редагування» і «цензура»: критерії розмежування.

    Цензура — контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчостііндивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

    Відповідно до іншого визначення, цензура — це незаконна заборона поширення інформації, її обмеження, дозування, спотворення, які здійснюються шляхом прямого або опосередкованого впливу представників органів державної влади, посадових осіб, власників засобів масової інформації на ЗМІ та журналістів з метою забезпечення своїх політичних інтересів.

    Цензура в ЗМІ — це будь-яка вимога з боку органів державної влади або інших структур, спрямована, зокрема, до журналіста, власника, редактора або іншого працівника засобу масової інформації, узгоджувати певну інформацію перед її оприлюдненням, заборона її поширювати чи перешкоджання її тиражуванню і розповсюдженню в будь-який інший спосіб з метою забезпечення політичних, економічних чи інших інтересів цієї структури[1].

    Таким чином, цензура в будь-якому разі є нічим іншим як методом захисту і контролю інформаційного простору з боку певних структур.

    Законодавством України цензура заборонена. Державна цензура буває відкритою та прихованою. У першому випадку видаються спеціальні закони, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей. Приклади — Китай, Австралія або Саудівська Аравія, де законом заборонено відвідування веб-сторінок певної тематики. В другому випадку йдеться про залякування, коли людям забороняють висловлювати або підтримувати певні ідеї під страхом втрати роботи, суспільної позиції, загрозою їх життю або життю близьких.

    Пряма цензура у свою чергу поділяється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає друковані видання до їх виходу у світ та дозволяє або не дозволяє публікацію. Наступний контроль — це застосування санкцій, судові переслідування та інші дії щодо автора, видавця, ЗМІ як пост-фактум оприлюднення певної інформації.[2] Редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.