загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

План

1. Поняття про стилістичний алогізм. Різновиди стилістичних алогізмів.

2. Телевізійні повідомлення. Специфіка знімального, монтувального, підсумкового етапів.

3. Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).

4. Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.

5. Загальна методика редагування.

6. Службова частина (апарат) видання: групи компонентів та їхнє призначення у різних видах видань.

1. Поняття про стилістичний алогізм. Різновиди стилістичних алогізмів.

В лексичній і синтаксичній стилістиці алогізм - це стилістичний прийом, навмисне порушення логічних зв’язків в літературному творі з метою підкреслити внутрішнє протиріччя даного положення (драматичного або комічного).

В літературних творах, так само як і вреальному житті, алогізм має двосторонній характер: люди або стверджують щось несумісне з вимогами логіки, або діють неправильно. Нас цікавить перший випадок, адже саме в ньому ми стикаємося з нестандартним ходом думок, який проявляється в словах персонажів твору, і ці слова спричиняють утворення комічного ефекту.

Електронний словник логіки пропонує наступне трактування: «…хід думок, який порушує будь-які закони і правила логіки і тому завжди містить логічну помилку». Крім цього, слід відзначити, що в філософії під алогізмом розуміють не лише логічну помилку, а й заперечення логічного мислення і логіки як засобу досягнення істини. Алогізм тісно пов'язаний з абсурдом і нонсенсом.

У книзі В. Проппа «Проблеми комізму і сміху» зазначається, що алогізми бувають двох видів: явні та приховані. Це утруднює виділення алогізму як стилістичного прийому, оскільки він може бути прихованим під формальною правильністю. В разі, якщо ми стикаємося з явним алогізмом, він комічний сам по собі для тих, хто є свідком його прояву. В другому випадку не обійтися без викриття, і комічний ефект наступає лише в випадку переосмислення всієї ситуації. мислення дітей побудоване на аналогії. Алогізм часто застосовують з установкою на гротеск, іронію, ірраціональне. Визначають наступні механізми утворення алогізму:

-невідповідність синтаксичної і смислової структури мови;

-порушення логічного зв’язку (логічний розрив) між мовними зворотами, фразами, репліками, окремими частинами діалогу;

-протиставлення предметів та властивостей, які не містять у собі нічого протилежного, або протиставлення предметів і властивостей, які позбавлені будь-якої схожості;

-неправильний абсурдний умовивід;

-напрям розмови за випадковими асоціаціями;

-руйнування причинних зв’язків;

-беззмістовне чи несуттєве висловлювання.

Можна виокремити кілька підвидів алогізмів. Перший – це алогічні відповіді на питання, які утворюються внаслідок руйнування причинних зв’язків між окремими репліками. До другого підвиду відносимо алогічні пояснення, які, як правило, супроводжуються утворенням абсурдного.

Отже, синтаксичні чи смислові порушення в структурі мови літературного твору, протиріччя предмета і події з нашими звичними уявленнями, співставлення суперечливих понять та інші порушення логічного перебігу подій у художньому творі, ініційовані задля створення певного стилістичного та смислового ефекту, ми відносимо до алогізмів.


2. Телевізійні повідомлення. Специфіка знімального, монтувального, підсумкового етапів.

Телевізійне повідомлення – це вид інформації у ЗМІ, яка передається аудіо-зоровим шляхом.

Знімальний етап. Знімання здійснюють або в стаціонарних (у студії), або у виїзних (за місцем перебування “героїв”) умовах. Організацією сцен та їх зніманням керує режисер. Тому основне завдання редактора на цьому етапі – по-перше, виявити й усунути режисерські помилки, а, по-друге, допомогти режисерові вдосконалити зйомки сюжетів. Крім того, редактор має виявити помилки звукозапису (звукорежисерські) та знімальні (операторські).Після завершення зйомок редактор за участю відеоінженера і за допомогою відео редактора виконує редагування робочого матеріалу. Аудіозапис. На телебаченні виділяють текстові, музичні та шумові аудіозаписи.

Монтувальний етап. Основні завдання цього етапу полягають у тому, щоби, по-перше, відібрати серед знятих фрагментів кращі, а, по-друге, зробити з відібраних ефектний монтаж. Монтаж, загалом, належить до завдань режисера. Особливо редакторові необхідно сприяти створенню засобами монтажу в глядача позитивного образу ведучого. Для цього редакторові слід виправляти недоліки, якщо під час запису ведучий їх допустив. Після завершення відеомонтажу виділяють і фіксують усі ті епізоди, які вимагають озвучування.

Озвучувальний етап. На цьому етапі відбувається озвучування залишку несинхронних сюжетів, а також того, що не вдалось озвучити на попередніх етапах.

Після завершення озвучування редактор разом зі звукорежисером повинен повторно проконтролювати, щоби характеристики звуку голосів дикторів, героїв, музики, шумів, зокрема сила звуку, упродовж усієї предачі були однаковими.

Після завершення озвучування редакторові потрібно проглянути всю змонтовану передачу від початку до кінця ще раз.

Передавальний етап. На цьому етапі роль редактора зводиться до мінімуму, оскільки записані передачі вже відредаговано, а для передач, що йтимуть у прямому ефірі, на репетиціях усі зауваження вже зроблено. На прямих ефірах редактор може здійснювати редагування лише за кадром (підказки ведучим “у вухо”, спілкування з учасниками передачі мовою жестів, допомога режисерові при відборі кращих епізодів тощо).

Підсумковий етап. Редактор має проконтролювати, щоби критикованим особам й організаціям було надано право на відповідь у тій самійпередачі в той самий час, коли вона була трансльована в ефір.Після транслювання передач, що йшлив прямому ефірі, редактор повинен проглянути передачу від початку докінця і проаналізувати.

Редакторові треба відчувати, коли передача себе вичерпала і її необхідно закривати, хоча в принципі вона могла б ще йти в ефірі й кілька місяців.

Оскільки в складі телепередач наявні одночасно чотири види інформації, то норми їх редагування досліджено значно менше, ніж норми опрацювання друкованих ЗМІ та радіопередач.


3. Типові логічні помилки в науковому тексті (помилки у визначенні та доведенні; вторинні логічні порушення).

У науковому тексті досить поширені і первинні, і вторинні логічні помилки. Щодо перших, то варто зупинитися на типі полки, яка стосується визначення і його доведення. Зазвичай, виникнення такої типу помилки (алогізм) пов’язане із авторськими помилками у мисленні, які виникають через неповне розуміння предмета дослідження, з помилковими висновками про нього.

Вторинні логічні помилки виникають на базі лінгвістичних. У наукових текстах вважаються найпоширенішими такі, як:

-суржик (тезиси (потрібно тези), на кінець (отже), опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), основні публікації по роботі (потрібно: основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях) тощо;

-плеоназм, тавтологія, надлишковість (вносити внесок, значить, так сказать, на початку конференції ми почали говорити, це питання досліджувалося в кількох дослідженнях; Третій розділ присвячено математичній постановці та розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності та зв’язаної з цим контактної задачі термопружності);

-уживання слова в невластивому йому значенні (результати дослідження запроваджені (потрібно впроваджені) у практику;

-зловживання іноземною термінологією й поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки.

Дослідник, який готує текст наукового стилю, має дотримуватися нормативних морфологічних норм. Їх незнання призводить до таких помилок, зокрема:

-неправильного визначення граматичного роду іменників (наприклад, кандидатська ступінь (ж. р) – потрібно кандидатський ступінь (ч. р.);

-неправильного утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників (найбільш ефективніше – потрібно найбільш ефективно);

-неправильної словозміни числівників (від пятидесяти до шестидесяти відсотків – потрібно від пятдесяти до шістдесяти відсотків); порушення закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (отримали 5,2 бали замість отримали 5,2 бала);

-відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників (саме завдяки ньому замість саме завдяки йому);

-неправильного утворення дієслівних форм (починаючий дослідник - потрібно дослідник-початківець) тощо.

Варто зауважити, що досить часто виникають помилки при непрофесійному перекладі з однієї мови на іншу, зокрема з російської на українську. Наприклад, перекладаючи російські вислови длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, варто вживати в писемній та усній мові такі українські відповідники: завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки. Вважаючи слово виключно скалькованим, Б. Антоненко-Давидович наполягав на впровадженні в науковий обіг прислівників тільки й винятково.


4. Фахові вимоги до професії редактора. Відмінності обов’язків коректора, редактора та головного редактора.

1. Фахівець має отримати поглиблену гуманітарну освіту, бездоганне володіння державною та однією-двома іноземними мовами.2. Ідеться про засвоєння цілого комплексу професійно зорієнтованих нормативних дисциплін.3. Професійне володіння комп’ютером. 4. Порядність та патріотизм редактора.

Головний редактор – це фахівець, як правило, з редакторською або журналістською освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім редакційно-видавничим процесом.Функціональні обов’язки головного редактора формуються довкола двох основних напрямів його діяльності: організаційного і творчого.

Організаційний напрям передбачає:підбір кадрів і керівництво роботою усього редакційного корпусу видавництва;пошук цікавих авторів, перспективних тем; прийняття рішення щодо початку редакторського опрацювання чи відхилення поданого оригіналу;розробка перспективного, річного й квартального планів випуску видань та ін.

Творчий напрям передбачає:ознайомлення з авторськими оригіналами, одержаними за замовленням чи самопливом;прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів;підписання видання: до складання, до друку, до випуску у світ;аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання;організація презентацій кращих видань.

Редактор - це основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень.

Серед основних функціональних обов’язків редактора виділимо такі:ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу;ознайомлення автора з унесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів;перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу.

Коректор– той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання. До найголовніших функціональних обов’язків коректора відносять:зчитування як зрівняння видавничого оригіналу з авторським (а також другої вестки з першою) після внесення редакторських правок;вичитування як усунення помилок, буквенних неточностей та технічних огріхів верстки;дотримання принципу одності (уникнення різночитань елементів тексту, що повторюються) в подачі прізвищ та ініціалів, бібліографічних посилань, географічних та історичних назв, мір ваги, скорочень, виявлення словесних, логічних, стилістичних та фактичних помилок;звіряння цитат і використання текстів за першоджерелами;читання з подвійною увагою специфічних елементів тексту (висновки і визначення термінів, дати, числа, імена);перевірка правильності побудови таблиць, рисунків і креслень, відповідності їх підписів до коментування в тексті;перевірка вихідних відомостей в останній підписній верстці;звіряння сторінок сигнального примірника з наростання пагінації сторінок та методом «прив’язування» змісту за перехідними сторінками;стеження за правильною, логічно вмотивованою, розбивкою тексту на абзаци, особливо в останній верстці.