План

1. Види інформації в тексті. Експліцитна й імпліцитна інформація. Поняття інформаційної насиченості й інформативності тексту.

2. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ХУ-ХУІІ ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ХУ – ХУІІ століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ХУ – ХУІІ століть.

3. Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс.

4. Раннє українське друкарство. Діяльність Івана Федорова.

5. Проблема типології текстів. Класифікація текстів за різними критеріями.

6. Тематичний репертуар стародруків. Структура ранніх книжкових видань. Редакторські та видавничі нововведення, спонукані друкарством.

7. Становлення теорії тексту. Визначення тексту. Ознаки тексту. Структура тексту. Складне синтаксичне ціле (ССЦ) як мінімальна одиниця тексту. Поняття міжфразового зв’язку. Мовні засоби міжфразового зв’язку. ССЦ і абзац.

1. Види інформації в тексті. Експліцитна й імпліцитна інформація. Поняття інформаційної насиченості й інформативності тексту.

Основними властивостями інформації у тексті є цінність, корисність, новизна, істинність. Надмірне використання словесного матеріалу – експліцитна інф.; стисло, у логічному варіанті – імпліцитна інф. Це два способи підвищення інформативності тексту. Перший – збільшення лексичного матеріалу, уточнень, за допомогою яких краще описується предмет чи явище. Другий – скорочення лексичних елементів, яке не шкодить змістові сказаного.

Розрізняють три види інформації:

1) змістово-фактуальну інформацію, що відображає конкретний опис подій, фактів, процесів, які відбуваються у реальному світі, експліцитні, виражені вербально у предметно-логічних значеннях, на основі досвіду;

2) змістово-концептуальну інформацію – індивідуально-авторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора, його інтенція, сприймання читачем зв’язків причини і наслідку, їхньої значущості у соціальному, політичному,культурному житті суспільства;

3) змістово-підтекстову інформацію – імпліцитний зміст тексту, що грунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення, а також на здатності речень у надфразових єдностях додавати певні смисли.

Інформаційна насиченість – загальна кількість інформації, яка міститься в тексті. Інформаційна насиченість тексту – абсолютний показник якості тексту, а інформативність – відносний, оскільки ступінь інформативності повідомлення залежить від потенційного читача.

Інтенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов'язаний з процесом згортання інформації за рахунок скорочення обсягу текстового простору при збереженні обсягу самої інформації.

Екстенсивний спосіб підвищує інформативність шляхом збільшення обсягу самої інформації. Екстенсивний спосіб підвищення інформативності тексту пов'язаний з введенням додаткової інформації, яка конкретизує, пояснює, розширює знання про предмет повідомлення.

Інформаційна компресія призводить до лаконізації тексту, ступінь якої залежить від комунікативної ситуації, що в художньому тексті визначається інтенцією автора. Виділяють семіотичні та комунікативніспособи компресії інформації в тексті. До семіотичних відносять лексичну компресію, синтаксичну компресію та формування мовних стереотипів. Прикладом лексичної компресії вважається використання терміна без його визначення, тому що термін номінує поняття у максимально згорнутому вигляді. Синтаксична компресія передбачає стиснення знакової структури шляхом еліптування, граматичної неповності, безсполучникового зв’язку, синтаксичної асиметрії (вилучення логічних ланок висловлювання). Мовний стереотип виникає через досить часте використання в певних ситуаціях.До комунікативних (власне текстових) відносять згортання інформації та використання повторної номінації. Комунікативні засоби компресії інформації пов’язані зі згортанням інформації.


2. Найдавніші осередки раннього українського друкарства (ХУ-ХУІІ ст.). Видавнича діяльність Києво-Печерської друкарні ХУ – ХУІІ століть. Чернігово-сіверський видавничий осередок ХУ – ХУІІ століть.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі: 1) галицько-волинське; 2) києво-печерське; 3) чернігівське.

1.Острозька друкарня, де 1581 р. була надрукована І. Федоровим Острозька Біблія. За час, коли друкарнею опіковувався Костянтин Острозький вийшло 25 назв книжок., крім Біблії, Новий Заповіт з Псалтирем, Листи Патріарха Єремії, Ключ Царства Небесного, Часослов, Молитвослов. Почаївська друкарня заснована до грамоти Анни Гойської 1597 р. Першим виданням було «Зерцело Богословія». Почаївська друкарня почала постійно працювати з 1730 р., відновлюючи діяльність своєї друкарні, було надруковано 190 книг. Києво-Печерська друкарня. Офіційна дата заснування 1648р., хоча існують різні версії заснування. Але 1648 р. це була справжня доба розквіту цього видавництва, книги стрімко поширювалися, завойовували свої позиції в Росії. Першими друками були Часослов, Служебник, повне видання Анфологіона, книга світського призначення «Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» автор Касіян Сакович, не можна й оминути «Києво-Печерський патерик». Єлисей Плетеницький на час свого настоятельства у лаврі обладнав всю друкарню, забезпечував друкарню папіром з Радомишля. Після смерті Єлисея, друкарня випустила книжку «Казання на честном погребе Є. Плетеницького» автором є Захарій Копистнтський, заступник архімандрита.

Після доби розквіту настав час руйнування друкарні. Після приєднання України до Росії, з Москви щоразу надходили заяви до друкарів Києво-Печерської лаври щодо обмеження своєї діяльності, потрібно було щоразу мати дозвіл на друк. Ця тиха війна тривала до 1720 р., поки указ Петра І не заборонив друк українського слова, можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом.

Чернігівсько-сіверський друкарський осередок. Перша друкарня в Чернігові пов’язана з іменем Кирила (Транквіліона) Ставровецького. Перша та єдина книга цієї друкарні є збірка повчань і настанов богословсько-педагогічного призначення Ставровецького «Перло многоцветное». (1646). Друкарня Лазаря Барановича:новгород-сіверський період. Дата заснування 1671 р., однак з організацією роботи в друкарні почалися великі клопоти. Крім того, Лазаря Баранови переїхав до Чернігова. Тим часом, Ялинський видає Граматики, Часословця, Псалтиря. Це не сподобалось Барановичу і він перевозить друкарню в Чернігів 1679 р. Вже через рік тут виходить «Псалтир», «Буквар». Побачили світ і праці Барановича «Меч духовний» та інші. Вийшов ряд творів Галятовського, Дмитра Туптала. Обмеження в діяльності стало після указу Петра І, і почала занепадати.


3.Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс.

Текст(від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію у просторі й часі.

Комунікація - це процес обміну інформацією (фактами,ідеями, поглядами, емоціями)

тощо) між двома або більше особами.

Дискурс (від фр. discours – “мовлення”) − зв’язаний текст у єдності з позамовними, зокрема прагматичними, соціокультурними, психологічними й іншими чинниками, або текст в аспекті подій чи мовлення як цілеспрямована соціальна дія або компонент взаємодії людей і механізмів їхньої свідомості.

Увага до тексту, дослідження його структури, зв’язності його одиниць, характеру інформації в ньому визначили формування нової галузі науки про мову, яка отримала назву "лінгвістика тексту" або "теорія тексту". Ця наука є одним з перспективних напрямів сучасних лінгвістичних досліджень. Обов´язковою умовою мовної комунікації є наявність дискурсу, тобто вербалізованої, мовленнєво-мисленнєвої діяльності як сукупності процесу і результату (В. Красних). Беручи участь у процесах комунікації і у такий спосіб формуючи різноманітні типи дискурсів, адресант і адресат (чи учасники полілогу) створюють текст.

Дискурс (фр. discours, від лат. Discursus - міркування, довід) - одне із складних і важко піддаються визначенню понять сучасної лінгвістики, семіотики та філософії, що отримало широке розповсюдження в англо-і особливо франкомовних культурах. Значення слова - мова, виступ, роздум. У російській мові, як і в багатьох європейських, цьому слову немає еквівалента. Воно перекладається як дискурс, дискурсія, мова, слово, текст, роздум. Предметом теоретичного вивчення дискурс став відносно недавно.

М. Стаббс виділяє три основні характеристики дискурсу: 1) у формальному відношенні - це одиниця мови, що перевершує за обсягом пропозицію, 2) у змістовному плані дискурс пов'язаний з використанням мови в соціальному контексті, 3) за своєю організацією дискурс інтерактивний, тобто диалогічний.

Структура комунікації містить взаємопов'язані складові, що знаходяться в постійній взаємодії і взаємовпливі: інтровертивності фігуру - текст, екстравертівний фігуру - дискурс.

Дискурс — це мова, занурена в життя. Тому термін «дискурс», на відміну від терміна текст, не застосовують до стародавніх та інших текстів, зв’язки яких із живою дійсністю не відновлюються безпосередньо. Поняття дискурсу пов’язане з поняттям тексту як процесу між учасниками комунікативної події. Поняття тексту пов’язане з відрізком мови як продуктом комунікації.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

Закрити

Видавнича справа, книговидання та друкарство 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.