загрузка...
загрузка...
Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

План

1. Правопис імен та прізвищ в документах.

2. Напишіть розпорядження організаційного змісту на вашому факультеті.

3. Підберіть відповідні стійкі фрази українською мовою:

иметь в виду

каждый в отдельности

к Вашему сведению

к десяти часам

к началу года

комиссия по составлению резолюции

коллегия считает

коллегия отмечает

коренной пересмотр

к сожалению

4. Поясніть значення поданих слів: кодекс, арена, асоціація, альпінізм.

5. Мовленнєвий етикет. Прохання (назвати стійкі словосполучення і речення).

1. Правопис імен та прізвищ в документах

Ім’я. Наші імена - категорія змінна. Одна епоха відходила, надходила інша, а з нею інакша система найменувань, сформована, з одного боку, системою мови, а з іншого - юридичними нормами держави. У кожного народу існує своя специфіка найменувань, пов’язана з його історією, культурою, традиціями, віруваннями тощо.

Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна мова. Сучасна українська літературна мова має можливість користуватися значною кількістю імен, що серед них, як рівноправні офіційні імена, є й колишні розмовні варіанти імен із церковного календаря. Так, цілком рівноправні такі імена як Антон і Антін; Оверкій, Аверкій і Аверкіян; Єремія, Веремій і Ярема; Олександра, Олеся і Леся; Ксенія і Оксана; Ірина, Ярина, Орина й Орися та інші.

Наявність двох або й кількох варіантів офіційних імен може створити враження, що ці форми імен, а також неофіційні, розмовно-побутові їх форми начебто не розрізняються. Насправді ж це не так. Ці два типи імен слід чітко розрізняти, а зробити це можна за допомогою словників. Можна вибирати, наприклад, між іменами Ганна і Анна, але офіційним іменем не може бути ні Анюта, ні Нюся, ні Нюра, ні Аня.

Прізвище.Мовознавці вважають, що про термін “прізвище” у сучасному розумінні на Україні можна говорити, починаючи з тридцятих років ХІХ століття, коли на всій території, яку заселяли українці, вже діяли відповідні правила користування особовими найменуваннями, тобто коли вони вже певним чином усталилися.

Українські прізвища відзначаються надзвичайною строкатістю форми й змісту тих слів, від яких вони утворені. Чи не найоригінальніші серед них - козацькі прізвища: це складні (складені з двох частин) прізвища, перша основа в яких - форма наказового способу дієслова, друга - іменник: Убийвовк, Підіпригора, Деришапка та ін. Ці прізвища давало козакам січове товариство (власне кажучи, це були прізвиська, які пізніше ставали прізвищами).

Незалежно від того, коли виникло прізвище, від якого слова та яким способом воно утворене (діалектне чи просторічне, пісенне чи прозаїчне), усі вони рівні перед законом стилістично (бо всі вони на сьогодні стилістично нейтральні), хронологічно (бо всі вони сприймаються як сучасні, якими б давніми не були), юридично (бо всі вони вважаються офіційними найменуваннями й записуються в документах, незалежно від походження та значення їх основ). Слід при цьому мати на увазі, що орфографічні й фонетичні варіанти прізвищ вважаються окремими прізвищами й виконують свою юридично-правову функцію як окремі прізвища, а не як варіанти того самого прізвища: наприклад, Олексієнко, Алексієнко.

Часом викликає сумніви правопис подвійних прізвищ. Сучасні подвійні прізвища, які виникають як результат приєднання прізвища чоловіка до дівочого прізвища жінки, дозволяються українським законодавством, фіксуються в паспорті й стають офіційним найменуванням жінки, які не скорочуються й не спрощуються. Відмінюються такі подвійні жіночі прізвища за правилами, які діють стосовно кожної з його частин: Коваль-Косинської, Токаревої-Лутак, Литвиненко-Вольгемут та інші.

Правила, яких слід дотримуватися при укладанні документів:

У виступах, у статтях, у листах, розмовах на першому місці завжди ставиться ім’я або ім’я та по батькові, а вже за ним прізвище. Ім’я та по батькові ставиться після прізвища лише в ділових паперах - у списках, анкетах, автобіографіях, довідках та ін.

Серед прізвищ, жіночих і чоловічих, є такі, що не відмінюються. Це прізвища Леле (колишній вигук), Півторадні (нетипове закінчення) та ін., псевдоніми Трублаїні, Вільде, Ле та ін., а також прізвища іншомовного походження з нетиповими для української мови закінченнями (Куінджі, Іоніді, Кодряну, Ге).

Усі чоловічі прізвища, які закінчуються на приголосний, відмінюються:

Чоловічі прізвища типу Андрухів (Андрійків, Василів, Васильків, Герасимів, Іванців, Яцьків та ін.) відмінюються за двома варіантами, причому обидва варіанти вважаються рівноправними та нормативними:

Н. Андрухів

Р. Андрухова Андрухіва

Д. Андрухову Андрухіву

Зн. Андрухова Андрухіва

Ор. Андруховим Андрухівим

М. при Андрухову Андрухіву

Чоловічі прізвища типу Ковалишин (Стефанишин, Яцишин, Федоришин, Якубишин та ін.) відмінюються за зразком:

Н. Ковалишин

Р. Ковалишина

Д. Ковалишину, Ковалишинові

Зн. Ковалишина

Ор. Ковалишиним

М. при Ковалишинові

Чоловічі прізвища типу Іваньо (Леньо, Павцьо, Бадзьо та ін.) відмінюються за зразком:

Н. Іваньо

Р. Іваня

Д. Іваню, Іваневі

Зн. Іваня

Ор. Іванем

М. при Іваню, Іваневі

Якщо чоловіче прізвище збігається з назвою професії, то виникає потреба розрізняти їх: у загальній назві при відмінюванні відбувається перестановка голосного й приголосного (швець - шевця, жнець - женця); у прізвищах така перестановка відсутня:

Швець - Швеця - Швецем

Жнець - Жнеця - Жнецем

У чоловічих прізвищах типу Муха, Солоха, Мишуга, Осика, Чайка, як і в загальних назвах цього типу, обов’язковим є чергування приголосних (Муха - Мусі, Солоха - Солосі, Осика - Осиці). Слід намагатися ставити ці прізвища в документах у вихідній формі (доцент Муха В.П.).

Переважна більшість прізвищ зберігає типове для загальних назв чергування –о, -е з і та нулем звука: Макогін - Макогона, Корінь - Кореня, Бурячок - Бурячка, Канівець - Канівця, Кравець - Кравця. Проте цілий ряд прізвищ відмінюється зі збереженням і: Кисіль - Кисіля, Куліш - Куліша, Сокіл - Сокіла, Чіп - Чіпа та ін.

У таких випадках укладачам документів слід прислухатися до вимог носіїв прізвищ.

Зберігається випадне о, е при відмінюванні таких прізвищ: Перець - Переця, Шершень - Шершеня, Щиголь - Щиголя, Пестель - Пестеля, Кикоть - Кикотя та ін.

Прізвища другої відміни (Мороз, Галас) завжди мають закінчення -а (-я), навіть у тих випадках, коли ці самі загальні слова в родовому відмінку мають закінчення -у(-ю): Борща (борщу), Галаса (галасу), Мороза (морозу), Голода (голоду), Вітра (вітру) та ін.

Прізвища на -ар (-яр), утворені від назв професій, у родовому відмінку мають ті самі закінчення, що й загальновживані слова цього кореня: Кушнар - Кушнаря, Бондар - Бондаря, Крамар - Крамаря, Токар - Токаря, Дігтяр - Дігтяря та ін. Виняток із цього правила - прізвище Гончар: Гончара (назва професії - гончаря), а також прізвище Гайдар - Гайдара.

Якщо звертання складається із загального слова й прізвища, то в кличному відмінку ставиться загальне слово, а прізвище - лише у називному відмінку: громадянине, пане, добродію Коновалець.

Жіночі прізвища з кінцевим приголосним (Бондар, Волошин), з кінцевим –й (Бабій, Купрій) та з кінцевим (Коваленко, Гомоляко) не відмінюються. Жіночі прізвища на (-я) відмінюються або як прикметники, або як іменники:

Н. Лесева Мажуга

Р. Лесевої Мажуги

Д. Лесевій Мажузі

Зн. Лесеву Мажугу

Ор. Лесевою Мажугою

М. при Лесевій Мажузі

Якщо чоловіче прізвище за написанням і звучанням повністю збігається з назвами тварин і неживих предметів, то може так трапитися, що в офіційному документі таке прізвище викликатиме комічний ефект ( ... погодьте з тов. Левом, ...видано тов. Зайцю) і різко знизить стиль викладу. Щоб уникнути цього, такі прізвища слід уживати обов’язково в поєднанні з ім’ям, ім’ям по батькові, ініціалами, назвою посади, званням тощо (повідомлення проф. І.В. Сороки, здійснено головним інженером О.П. Дубиною, за розпорядженням директора заводу Криси С.М.). У практиці укладання документів можна зустрітися з невідмінюванням таких прізвищ, що є порушенням норми, хоч в окремих випадках таке порушення допускається, як от: М. Ге, К. Моне, Е. Мане.