План

1. Конституційні повноваження глави держави Італії

2. Історія розвитку інституту глави держави

Використана література

1. Конституційні повноваження глави держави Італії

Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави.

Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни.

В системі вищих органів державної влади глава держави займає провідне місце, оскільки він очолює всю державну систему і має широкі повноваження. Тобто глава держави очолює і представляє державу.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі.

Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

Повноваження глави держави досить великі; реальне використання конституційних прав значною мірою залежить від особистості Президента, його особистісних рис.

Президент є главою держави і представляє національну єдність. Він промульгує закони, прийняті парламентом, а також постанови і декрети, що мають силу закону, призначає цивільних і військових посадових осіб, акредитує дипломатичних представників в іноземних державах (і таких представників акредитують при ньому), ратифікує міжнародні договори. Президент Республіки головує в Раді міністрів, у Вищій раді магістратури; має право помилування, дарує знаки відмінності.

Щодо парламенту в Президента республіки є два основних повноваження - право вимагати повторного розгляду законопроектів і право розпуску однієї чи обох палат.

Розпуск здійснюється за пропозицією глави уряду. Він також є головнокомандуючим Збройними силами, у випадках, передбачених Конституцією, Президент призначає референдум, за рішенням парламенту повідомляє про стан війни.

У конституції перераховані всі повноваження президента.

До компетенції глави держави належать такі питання:

  • Може направляти палатам послання.
  • Призначає вибори палат Парламенту і визначає день їх першого засідання.
  • Санкціонує уявлення палатам урядові законопроекти.
  • Підписує закони, видає декрети, які мають силу закону, і постанови (акти президента Італії не дійсні, якщо вони не контрасигновано запропонували їх міністрами, які за ці акти відповідальні, а акти, що мають силу закону, і інші зазначені в законі акти контрасигнуються також головою Ради міністрів).
  • Призначає народний референдум у випадках, передбачених конституцією.
  • Призначає у випадках, зазначених законом, посадових осіб держави.
  • Акредитує і приймає дипломатичних представників.
  • Ратифікує міжнародні договори, у відповідних випадках — з попереднього дозволу палат Парламенту.
  • Оголошує, за рішенням палат Парламенту, стан війни.
  • Здійснює помилування і пом'якшення покарання.
  • Нагороджує державними нагородами Італії.
  • Заслухавши голів палат Парламенту, може розпустити обидві палати або одну з них (не може скористатися цим правом в останні шість місяців своїх повноважень).
  • Призначає 1/3 суддів Конституційного суду Італії.
  • Президент є:

  • Командувачем Збройними силами.
  • Головою Верховної ради оборони.
  • Головою Вищої ради магістратури.
  • Президент Італії не відповідальний за дії, вчинені під час виконання своїх функцій, виключаючи державну зраду або посягання на конституцію. У таких випадках він віддається суду Парламентом на спільному засіданні палат абсолютною більшістю голосів її членів.

    2. Історія розвитку інституту глави держави

    Виникнення Італії як єдиної національної держави відноситься до другої половини XIX ст. Аж до закінчення Другої світової війни Італія формально залишалася монархічною країною, проте в період з 1922 р. по 1943 р. реальним лідером держави був глава уряду Б. Муссоліні, що очолював також фашистську партію. Після краху фашистського режиму питання про долю італійської монархії, яка виявила себе як реакційна сила, було вирішено в ході загальнонаціонального референдуму в червні 1946 р., за результатами якого Італія була офіційно проголошена республікою. А в грудні 1947 Установчими зборами була прийнята Конституція Італійської республіки, відповідно до якої Італія стала парламентською республікою, що наближається до її класичної моделі.

    З 1 січня 1948 Конституція була введена в дію. Ще до прийняття основного закону країни тимчасовим президентом був обраний Енріко де Нікола (1877-1959). Нова демократична Конституція Італії заснувала пост Президента республіки як глави держави. Палата депутатів і Сенат на спільному засіданні обрали президентом республіки Луїджі Ейнауді (1874-1961).

    Президент Італійської Республіки (італ. Presidente della Repubblica Italiana) — глава держави, представник національної єдності і гарант конституції Італії. Президент є конституційним органом держави, який обирається на спільному засіданні палат Парламенту Італії. Термін повноважень президента — 7 років.

    В конституції Італії встановлено, що президентом може бути громадянин Італійської Республіки не молодше 50 років і володіє громадянськими і політичними правами.

    Пост президента республіки несумісний з будь іншою посадою.

    Резиденція президента Італії перебуває в Римі, в Квіринальському палаці. Президенти мають в розпорядженні маєток Кастель Порціано, поблизу Риму, і Віллою Росбер в Неаполі.

    В даний час президентом Італії є Джорджо Наполітано, 11-а людина, що займає цю посаду.

    Після відставки президенти Італії отримують посаду довічного сенатора і почесну посаду Почесного президента Італійської Республіки.

    Президента обирає спеціальна колегія вибірників, що складається з сенаторів і депутатів Парламенту, які засідають разом із представниками провінцій. У виборах беруть участь по три делегати від кожної області, які обираються обласною радою із забезпеченням представництва меншини. Область Валле-д'Аоста має одного делегата.

    У перших трьох турах голосування потрібно не менше 2/3 голосів для обрання кандидата. Якщо президент не обраний протягом трьох турів, у наступних потрібна проста більшість голосів (50% + 1 голос).

    За тридцять днів до закінчення цього терміну голова Палати депутатів скликає Парламент і делегатів від областей на спільне засідання для обрання нового президента республіки.

    Якщо палати розпущені або коли до закінчення їх повноважень залишається менше трьох місяців, вибори проводяться протягом п'ятнадцяти днів після скликання нових палат. На цей час продовжуються повноваження президента, що перебуває на посаді.

    Якщо президент Італії не може виконувати свої обов'язки, то його повноваження переходять до голови Сенату.

    Президент вступає на посаду після прийняття Присяги.

    У 2006 р. 11-м президентом Італійської Республіки був обраний Джорджо Наполітано. Президент в парламентарних країнах являє собою досить слабку політичну фігуру в системі вищих державних органів, і ця особливість повною мірою властива сучасній Італії.

    Таким чином, сьогодні у світі існують три основні моделі президентської влади: президентська (США), напівпрезидентська (Франція) і парламентська (Італія). При цьому якщо в Італії президент виконує в основному представницькі функції, а «обличчям» держави є прем'єр-міністр, то держави найстаріших демократій - французької та американської - очолюються президентами, що володіють широкими повноваженнями.


    Використана література

    1. Алебастрова ИА. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт-М, 2001. – 640 с.

    2. Григонис Э.П., Григонис ВЛ. Конституционное право зарубежных стран: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002. – 416 с.

    3. Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: НОРМА, 2005. – 1056 с.

    4. Ріяка В.О., Свечкарьов О.І., Шувалова В.А. та ін. Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: Навч. посіб. – X.: Вид-во Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого, 1996. – 186 о.

    5. Субботин ВЛ. Государственное право зарубежных стран (Общая часть): Курс лекций. – Донецк: ДИЭХП, 2002. –120 с.

    6. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. – К.: АртЕк, 2007. – 264 с.

    Характеристики работы

    Реферат

    Количество страниц: 8

    Бесплатная работа

    Закрыть

    Институт главы государства Италии

    Заказать данную работу можно двумя способами:

    • Позвонить: (097) 844–69–22
    • Заполнить форму заказа:
    Не заполнены все поля!
    Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

    Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.