План

1. Демократизація і децентралізація управління системою освіти як чинники освітньої політики.

2. Держава і громадянське суспільство: особливості взаємодії в сфері освітньої політики.

3. Економічні індикатори освітньої політики, їх характеристика.

4. Запровадження вимог Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) у вітчизняній вищій школі.

5. Запровадження Національної рамки кваліфікацій (НРК): концептуальні підходи.

6. Зростання ролі громадянського суспільства в формуванні освітньої політики.

7. Міжнародна стандартна класифікація освіти: концепція реалізації в Україні.

8. Моделі освітніх реформ, їх характеристика.

9. Напрями впровадження освітньої політики в Україні.

10. Національна ідея й основні світоглядні орієнтації в освітній політиці України.

1. Демократизація і децентралізація управління системою освіти як чинники освітньої політики.

Демократизація освітнього простору, що передбачає ліквідацію монополії держави на освіту, перехід до громадсько-державної освітньої системи, автономність навчальних закладів та розширення прав педагогічних працівників, перехід від педагогіки репресивної до педагогіки партнерства і співпраці.

«Сучасна система управління освітою в Україні визначена як державно-громадська, яка має враховувати регіональні особливості та тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Така модернізація управління передбачає перерозподіл функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами»

Децентралізація освіти, що означає звуження управлінських функцій центру і розширення їх на місцях, а це, у свою чергу, сприяє розвитку творчої ініціативи місцевих органів влади та оперативному розв’язанні регіональних проблем.

Відповідно до теорії державного управління, «децентралізація – це такий спосіб територіальної організації влади, згідно з яким держава передає право на прийняття рішень з певних питань або в певній сфері управлінським структурам локального чи регіонального рівня, органам місцевого самоврядування, що перебувають поза системою органів виконавчої влади і є відносно незалежними від неї».


2. Держава і громадянське суспільство: особливості взаємодії в сфері освітньої політики.

Громадянське суспільство - система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи). Єдність громадянського суспільства і держави виражається в збігу багатьох цілей і завдань. Інформування правової держави, і створення громадянського суспільства переслідують одну спільну мету: соціальні інститути покликані служити людині, захищати її права та інтереси. Така єдність проявляється в тому, що організація і діяльність основних суспільно-політичних, економічних, соціальних структур здійснюється відповідно до Конституції України; так, право громадян на об’єднання закріплено у статті 36 Конституції, де воно прописано як право на вільний і самостійний вибір громадянами будь-яких форм недержавної діяльності, що не суперечить вимогам закону [3].

Моноцільность громадянського суспільства і держави вбачається і в тому, що ця єдність має забезпечувати умови для пізнавальної і творчої свободи людини,її ініціативи, підприємництва, самоорганізації, самодіяльності тощо. В даному контексті варто зазначити, що в країнах розвиненої демократії організації громадянського суспільства функціонують як рівноправні партнери державних органів у вирішенні політичних, соціальних, економічних і гуманітарних завдань.

Розвиваючи комунікативні зв’язки з громадським сектором, демократичні держави цілеспрямовано залучають громадян до процесу формування та реалізації державної політики в усіх сферах суспільного життя, в тому числі й в освітній. Показово, що 60% представників громадянського суспільства (включно з волонтерами) забезпечують надання громадянам послуг, 40% з них спеціалізуються на соціальних, медичних та освітніх послугах. Система освіти є засадничим компонентом прогресивного розвитку будь-якого суспільства, реально діючим механізмом трансляції накопичених знань та культурних надбань від покоління до покоління. Розвинуті країни світу активно реалізують концепцію безперервної освіти, сутність якої полягає в залученні якомога більшого числа осіб до освітнього процесу в різноманітних його формах. Безсумнівно, що нинішнє, ХХІ століття знаменується актуалізацією «суспільства знань», головна функція котрого – випереджальний розвиток когнітивних якостей особистості, освітніх систем в соціумі, інтелектуального потенціалу суспільств


3. Економічні індикатори освітньої політики, їх характеристика.

Загальновживані економічні індикатори:

Валовий внутрішній продукт – сума валової вартості, доданої всіма виробниками країни в економіці, плюс будь-які податки на продукт і мінус субсидії, що не включені до вартості продуктів.

Національний валовий дохід – ВВП плюс чиста сума грошових надходжень основного доходу (заробітна плата та дохід від майна) з-за кордону.

Національний валовий дохід на душу населення – ВНП поділений на середньорічне населення, ВНП на душу населення.

Розподіл доходу (коефіцієнт Джині) - статистичний показник, який свідчить про ступінь розшарування суспільства даної країни або регіону по відношенню до якого-небудь досліджуваному ознакою (наприклад, за рівнем річного доходу - найбільш часте застосування, особливо при сучасних економічних розрахунках).

Національний валовий дохід у Паритеті купівельної сили (ПКС) валют - співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг або щодо всього суспільного продукту

Загальний зовнішній борг (% НВП) – борг, який підлягає виплаті не громадянам країни в забубіжній валюті, товарами або послугами. (державна позика, тобто використання кредиту Міжнародного валютного фонду.


4. Запровадження вимог Європейської кредитної трансферної системи (ECTS) у вітчизняній вищій школі.

Європейська система трансферу і накопичення кредитів (ЄКТС) є інструментом, який допомагає розробляти, описувати, запроваджувати програми навчання і присвоювати кваліфікації вищої освіти. Ця система орієнтована на студентів і ґрунтується на прозорості результатів навчання і навчального процесу. Її мета - сприяння плануванню, представленню, оцінюванню, визнанню і підтвердженню кваліфікацій і модулів, що покращує мобільність студентів у ЄПВО та інших регіонах світу.Кредити ЄКТС ґрунтуються на навчальному навантаженні, яке необхідне студентам для досягнення очікуваних результатів навчання.

Навчальне навантаження припускає час, необхідний студенту для завершення всіх видів навчальної діяльності (лекцій, семінарів, проектів, практичних занять, самостійної роботи, екзаменів тощо) і досягнення очікуваних результатів навчання. Результати навчання (компетенції) відображають те, що повинен знати, розуміти, демонструвати, уміти студент після успішного закінчення процесу навчання.Кредити ЄКТС призначаються кваліфікаціям, навчальним програмам або їх навчальним компонентам (модулям, навчальним дисциплінам, курсам, дипломній роботі, виробничій практиці, лабораторній роботі).

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 15

Бесплатная работа

Закрыть

Образовательная политика 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.