План

1. Статистика статевого, вікового і сімейного складу населення України

2. Статистика матеріально-технічного забезпечення в Україні

1. Статистика статевого, вікового і сімейного складу населення України

Кількісною характеристикою населення будь-якого регіону є його чисельність.

Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в міжпереписний період — це результати оцінок розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення.

Наявне населення (НН) це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення (ПН) це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.

Поряд з ними враховуються ще такі категорії населення, як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні.

Тимчасово проживаючі (ТП) особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають у даному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більш як 6 місяців).

Тимчасово відсутні (ТВ) — особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.

На підставі зазначених категорій населення визначають баланси категорій населення, які характеризують зв’язок між наявним та постійним населенням, а саме:

НН = ПН – ТВ + ТП або ПН = НН – ТП + ТВ.

Баланси категорій населення використовуються для перевірки точності обліку й розрахунку чисельності постійного та наявного населення. Окремо існує категорія «юридичного населення» — особи, які офіційно прописані на певній території. Ця категорія не збігається з поданими раніше і не реєструється переписами, оскільки перепис не передбачає перевірки паспортних даних. Проте категорії постійного та наявного населення широко використовуються як при визначенні демографічних показників, так і при розрахунку народногосподарських потреб. А саме, на підставі чисельності постійного населення обчислюють потреби в житловому будівництві, забезпеченості шкільними та дошкільними закладами, потребу в кількості приватизаційних документів.

Дані про чисельність наявного населення є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, послуг торговельної мережі, транспорту та зв’язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів тощо.

Зазначені показники чисельності (ПН і НН) вирізняються також за своїм статистичним призначенням. Чисельність постійного населення використовується при визначенні складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його ок­ремих груп (демографічне навантаження). Чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху.

Обидва показники чисельності населення є моментними, ос­кільки реєструються на певну дату (на критичний момент перепису або на початок кожного року в міжпереписний період). У такому вигляді вони характеризують лише стан населення. Втім, для оцінки демографічного процесу необхідні інтервальні показники. З цією метою вживається не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні:

арифметична проста у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок та кінець року;

хронологічна проста—коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу;

арифметична зважена — коли проміжки часу між моментами не рівні.

Коли середня чисельність розраховується за тривалий період часу, протягом якого населення змінюється нерівномірно, застосовують чисельність населення на початок періоду S0, скориговану на середню геометричну:

де Кіланцюгові річні коефіцієнти зростання (скорочення),

П — добуток коефіцієнтів, n — кількість років у періоді, за який обчислюється середня.

На підставі даних про чисельність населення будують структурні та типологічні групування. Прикладом структурних групувань є розподіли міських поселень за чисельністю наявного населення, у тому числі окремо для міст (з інтервалом за кількістю жителів у межах від 10 тис. до 1 млн осіб і більше) і селищ міського типу (починаючи від 0,5 тис. осіб).

Окрім розмірів населення статистика вивчає його структуру, розміщення, а також динаміку.

Склад населення досліджується за такими демографічними ознаками, як стать, вік, шлюбний стан, а також за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, суспільна група, джерело засобів існування, освіта.

Статевий склад населення аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників (структури та координації), статистичних групувань. Прикладом такого групування може бути табл. 1.

Таблиця 1

РОЗПОДІЛ ПОСТІЙНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Групи за статтю Чисельність населення На 1000 осіб припадає протилежної статі, осіб
млн осіб у % до підсумку
Чоловіки 23,2 46,5 1151
Жінки 26,7 53,5 869
Разом 49,9 100,0 ´

Очевидно, частка чоловіків dm становить (23,2 : 49,9)100 = 46,5%. Важливим показником є збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:

В Україні, за останніми даними, на кожних 1000 чоловіків припадало 1151 жінки, або на кожних 1000 жінок припадало в середньому 869 чоловіків:

Отже, в Україні пропорції зміщені на користь жінок. Таке співвідношення притаманне всім країнам, які зазнали втрат чоловічого населення під час Другої світової війни, хоча диспропорція в них значно менша (у більшості таких країн значення dm близьке до 50%). Пояснюється це тим, що в Україні та деяких країнах колишнього Радянського Союзу існує велика розбіжність у рівні дожиття чоловічого та жіночого населення. У нашій країні жінки переживають чоловіків у середньому на 11 років. Такий розрив спостерігається в Білорусі, Естонії, Казахстані, а в Російській Федерації та Латвії він сягає рекордного у світі рівня — 12 років. Натомість у країнах Європи ця різниця коливається в межах від 5 до 8 років.

Втім головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення. Збалансованість статей у межах вікових контингентів не є стійкою. Така рухливість підпорядкована певній закономірності розподілу. А саме, при переході від групи новонароджених, де переважає частка чоловічої статі (51,2% хлопчиків проти 48,8% дівчаток або таке значення з незначною варіацією), до молодих вікових груп співвідношення статей зрівнюється. При пересуванні до старших вікових груп частки жінок переважають. Це відбувається через більш високу смертність чоловіків з біологічних причин (зниженість інстинкту самозбереження, більша вразливість захворюваннями) та соціальних (переважання важких та небезпечних умов діяльності, поширеність шкідливих звичок тощо), а також унаслідок втрат чоловічого населення під час останніх війн і різних репресій.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування — вік, в якому чисельність чоловіків та жінок урівноважується. За оптимальних умов він має наближуватись до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 32 роки, а в містах 28. Цікаво, що в сільській місцевості України вік балансування сягає «соціальних стандартів» (44 роки), проте насправді він не враховує значних диспропорцій у молодих генеративних вікових групах. А саме серед сільського населення спостерігається дефіцит жінок у найплідніших дітород­них групах (15—39 років), зумовлений міграцією дівчат та молодих жінок із села в місто.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 0—4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Складаються також групування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом — контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю в процесі відтворення) — демографічні покоління.

Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (0—2 роки), дитсадковий (3—6 років), дошкільний (1—6 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти — 7—14 років та підлітки — 15—17 років), дітородний контингент жінок (15—49 років), працездатний контингент (16—54 роки для жінок, 16—59 років для чоловіків), допрацездатний (0—15 років), післяпрацездатний (55 p.+ для жінок, 60 p.+ для чоловіків).

Таблиця 2

ВІКОВІ КОНТИНГЕНТИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОЗРІЗІ СТАТІ

станом на 01.01.89 та 01.01.99, % до підсумку


Вікова група, років
1989 1999 Структурні зрушення за 1989—1999 рр., (±) п.п.
Усе населення Чоловіки Жінки Усе населення Чоловіки Жінки Усе населення Чоловіки Жінки
0—15 23,0 25,4 21,0 20,1 22,1 18,4 –2,9 –3,3 –2,6
16—54 50,6 51,5 +0,9
16—59 61,8 62,4 +0,6
Усього працездатного віку 55,8 56,6 +0,8
55 і старші 28,4 30,1 +1,7
60 і старші 12,8 15,5 +2,7
Усього старших за працездатний вік 21,2 23,3 +2,1
Разом 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 0 0 0
15—49 47,5 50,6 44,8 50,7 54,0 47,9 +3,2 +3,4 +3,1

Із табл. 2 бачимо, що статево-вікова структура населення України за післяпереписний період зазнала істотних змін. Скоротилася частка молодого допрацездатного контингенту (–2,9 п.п.) і водночас зросла частка післяпрацездатного (+2,1 п.п.) та працездатного контингенту (+0,8 п.п.). Отже, триває процес старіння населення підвищення частки старших вікових груп за рахунок скорочення молодших. Більш контрастно виражений він у жінок. Водночас відбулися позитивні зрушення в дітородному контингенті населення, частка якого збільшилась на 3,2 п.п. і в останньому році становила майже половину всього населення (50,7%). Проте головною складовою дітородного контингенту є жінки віком 15—49 p., частка яких збільшувалася не так інтенсивно, як серед чоловіків.

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (0—14 років), батьки (15—49 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував шведський демограф Г. Зундберг.

Прогресивний тип відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти — 40%, батьки — 50%, прабатьки — 10%. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти — 27%, батьки — 50%, прабатьки — 23%.

Регресивний тип відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже виконується таке співвідношення: діти — 20%, батьки — 50%, прабатьки — 30%.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного до регресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти — 18,5%, батьки — 50,7%, прабатьки — 30,8%. Отже, поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності населення, у межах окремої статі та за місцем проживання.

До цих показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років) у загальній чисельності населення ( d60+).

В Україні за даними 1999 p. d60+ = 20,1%, що згідно з оціночною шкалою Россета відповідає рівню надзвичайно старого населення (d60+ > 20%). За рівнем старіння Україна наздогнала такі країни Європи, як Франція (20,3%) та Великобританія (20,5%). Втім, найстарішим у світі залишається населення Італії та Греції, де d60+ = 22,3%.

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у промілле (‰):

загальний коефіцієнт демографічного навантаження

коефіцієнт навантаження дітьми

коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку

Так, в Україні 1999 року на кожних 1000 осіб покоління «батьків» припадало 768 дітей та осіб, старших працездатного віку.

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний й медіанний вік. Середні показники розраховують за відповідними формулами для інтервального ряду розподілу (розд. 4), де варіантами () є середини вікових інтервалів, а вагою — чисельність кожної вікової групи або її частка.

Так, середній вік населення України останнього року становив 38 років, у тому числі вік жінок — 40,4 року, а чоловіків — 35,4 року. Отже, жіноче населення України старіше за чоловіче в середньому на 5 років.

Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації (, V,R). Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Сімейний склад населення вивчається з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Статистика досліджує дві сукупності: сім’ї та одинаки. Сім’єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов’язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом.

Джерелом інформації про сімейний склад є дані перепису населення, який фіксує не тільки юридичні (зареєстровані) шлюби, а й фактичні.

Сімейний склад населення досліджується за такими ознаками: число членів сім’ї, їх родинні відношення, кількість дітей віком до 18 років.

За цими ознаками визначається: кількість сімей, частка одинаків, а також частка сімей з однією дитиною або частка багатодітних сімей; співвідношення дітних та бездітних сімей; середній розмір сім’ї, середнє число дітей у сім’ї. Складаються групування сімей за числом членів сім’ї, числом дітей до 18 років, за типами жилих приміщень — у територіальному плані та за видами поселень, визначаються абсолютні та відносні показники варіації розміру сімей і числа дітей у сім’ї.

Статистичне вивчення національного складу та громадянства має соціально-політичне значення, особливо в країнах, що переживають національне та етнолінгвістичне відродження.

В Україні проживає більше 100 націй та народностей. Тому зі статистичної точки зору важливо дослідити рівень соціально-економічного, культурного, освітнього розвитку та особливостей демографічних процесів національностей, що її заселяють.

Статистика вивчає населення за національністю, рідною мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною.

Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності в цілому та за видами поселень і регіонами країни; чисельність та частку громадян України й осіб без громадянства; співвідношення чисельності корін­ного населення та інших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською.

На підставі структурних та типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за міжпереписний період — тобто визначаються структурні зрушення.

Виправленню існуючих етнолінгвістичних диспропорцій сприятимуть заходи Уряду щодо впровадження державної мови, особливо в закладах освіти, засобах масової інформації тощо.

Склад населення за суспільними групами є одним з головних серед соціальних розрізів. На відміну від демографічних ознак соціальні є такими, що зазнають змін залежно від форми устрою країни та форми власності. У період переходу до ринкової економіки виникають і стають вагомішими нові суспільні групи, змінюється сутність існуючих. Так, органами державної статистики вживаються суспільні групи за статусом зайнятості: працюючі за наймом (робітники та службовці); роботодавці (підприємці, власники, які мають постійних найманих працівників); члени колективного підприємства, кооперативу; безоплатно працюючі члени сім’ї на сімейному підприємстві; самозайняті (працюючі за патентом, ліцензією). У міжнародній статистиці вирізняють такі групи: підприємці-роботодавці; особи, що працюють у своєму господарстві; робітники чи службовці, що працюють як наймані; члени сімей, які допомагають без оплати.

По-новому утворюється склад населення за джерелами засобів існування за такими групами: робота за наймом (на підприємстві, в організації, установі, селянському (фермерському) господарстві, в окремих громадян); робота не за наймом (на власному підприємстві, на індивідуальній основі, у власному селянському (фермерському) господарстві, на сімейному підприємстві без регулярної оплати праці, в особистому підсобному господарстві, отримують прибуток від власності, одержують пенсію, стипендію, допомогу (крім допомоги з безробіття), інший вид державного забезпечення; на утриманні інших осіб, інші джерела).

Інформація про розподіл населення за зазначеними соціальними групами використовується при вивченні економічної структури населення, соціального та майнового його розшарування, зайнятості населення, при формуванні бюджетів домогосподарств тощо.

Джерелом інформації є переписи населення, вибіркові спостереження, моніторинги окремих соціальних груп (фермерів, підприємців, кооператорів, осіб, що мають статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи тощо).

Статистичне вивчення соціального складу населення ґрунтується на визначенні чисельності, частки та співвідношення окремих соціальних груп; на побудові розподілів населення за суспільними групами, джерелами засобів існування залежно від статі.

Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення.

Аналіз розміщення населення виконується на підставі даних переписів населення та матеріалів поточного обліку міграційних потоків.

Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.

Процес розселення відбивають розподіли чисельності населення країни за адміністративно-територіальними одиницями; за найбільш заселеними пунктами. Останнім часом у науково-практичних статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними зонами.

Демографічні зони — регіони, що мають специфічну демографічну ситуацію, а також спільні умови формування та прояву демографічних процесів. Вирізняють 5 демографічних зон України: столична (м. Київ та Київська область); центральна (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька. Черкаська, Чернігівська області); південно-східна (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська області); південна (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області); західна (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька області).

Важливим є поділ населення за видом поселення на міське та сільське. Міським населеннямє населення, що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих у несільськогосподарських галузях не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею чисельності вважається 2 тис. осіб та частка зайнятих — 67%.

За даними розподілів обчислюють частку й співвідношення міського та сільського населення, співвідношення населення окремих зон чи регіонів, темпи зміни чисельності та частки населення регіонів, зон та видів поселення.

Окреме місце посідає показник щільності (густоти) населення, осіб/км2, що відбиває ступінь концентрації розміщення населення по території. Щільність населення розраховується як відношення чисельності населення регіону до загальної площі території.

Щільність населення в межах окремих регіонів, поселень істотно відрізняється, тому цей показник використовується в порівняльному та динамічному аналізі. Проте щільності міського та сільського населення порівнюватися не можуть, оскільки площа території цих поселень визначається за різною методикою. Якщо щільність міського населення розраховується на площу, обмежену кордонами міста, то щільність сільського населення — на всю площу сільськогосподарських угідь, а не тільки на територію пунктів проживання.

На підставі щільності населення окремих районів складають статистичні групування, визначають частку густозаселених або обезлюднених регіонів; обчислюють показники локалізації та концентрації.

Визначають також середній розмір населених пунктів за чисельністю мешканців, а також середню щільність населення окремих зон або країни в цілому.

В Україні триває процес концентрації населення у високоурбанізованих регіонах: збільшується щільність населення столичної зони (154,9 осіб/км2), де зосереджується виробничий та діловий світ. За рахунок міграційних процесів насичується південна зона (повернення кримських татар). Поповнюються великі міста з чисельністю понад 50 тис. осіб, підвищується частка міського населення (з 66,9% у 1989 році до 67,9% у 1999 році). Водночас спустошуються деякі регіони, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Найбільшу частку переселеного населення складають мешканці Житомирської (66,7%), Рівненської (10%) та Київської (9,9%) областей. Усі ці зміни відбиваються у соціальному та демографічному складі населення, призводять до деформації його статево-вікової структури, а тим самим впливають на процеси відтворення населення та природного руху.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 31

Бесплатная работа

Закрыть

Статистика 1

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.