Идеология и развитие правых политических движений современной Европы, в частности во Франции и Российской Федерации
ЗМІСТ
ВСТУП.. 2
РОЗДІЛ 1. Історичні аспекти формування фашизму та націонал-соціалізму в Європі у міжвоєнний період. 7
1.1. Історія формувавання фашистської ідеології. 7
1.2. Розвиток неофашистських рухів в Європі у повоєнний період. 25
РОЗДІЛ 2. Ультраправий рух в сучасній Франції 62
2.1. Формування партії “Національний Фронт”. 62
2.2. Програма Національного Фронту. 68
РОЗДІЛ 3. Праві організації в сучасній Російській Федерації. Геополітична концепція Олександра Дугіна. 89
3.1. Формування “третьої” політичної ідеології за Дугіним. 89
3.2.Євразійська концепція Олександра Дугіна. Її роль у політиці Росії. 96
ВИСНОВКИ.. 99
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.. 103
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У результаті другої світової війни фашизм зазнав жорстокої поразки . Завдяки спільним зусиллям народів світу, передусім Радянського Союзу , були повалені фашистські режими в Німеччині , Італії та інших країнах Європи. Правда , він протягом довгого часу ще існував на самій західній частині європейського континенту - в Іспанії , але й там він кілька трансформувався , а потім зійшов нанівець. Фашизм був розгромлений , але не були ліквідовані можливості його відродження, класові коріння для його виникнення. Про це свідчить той факт, що в ряді країн Західної Європи незабаром після 1945 р. стали з'являтися неофашистські групи і навіть партії.
Неофашизм залишається значною потенційною загрозою, оскільки існує постійна небезпека трансформації буржуазно-демократичних режимів в фашистські. Небезпека неофашизму різко зростає в період гострих політичних кризових ситуацій або в той момент, коли робочий клас добивається певних успіхів у здійсненні своїх демократичних і соціальних вимог. Історія знає чимало прикладів, підтверджуючих, що фашизм активізується як реакція на пролетарський рух.
На сьогоднішній день спостерігається пожвавленний розвиток правих політичних сил у країнах Європи та Російській Федерації. Неофашизм стає дедалі популярнішим серед молоді. Проблема зростання ультраправих рухів у країнах Європейського Союзу та Росії давно вже привернула увагу політологів. Вона також активно обговорюється в ЄС. Нові ультраправі виходять за рамки раніше маргінальних громадських об'єднань. Вони отримують партійну політичну організацію. Ультраправі партії в ЄС в деяких країнах завойовують голоси виборців на виборах і потрапляють до законодавчих зборів своїх країн. Протягом минулого десятиріччя, та головним чином в останні роки, партії, відомі як ультраправі або націоналістичні, що є поширеним у колі їх представників, скористалися переконливим успіхом на виборах. В першу чергу це відбулось у Франції, країнах Скандинавії, Австрії, Щвейцарії, Бельгії та Нідерландах. Такого прориву не спостерігалось в Іспанії, Великобританії чи Германії. В ряді випадків націоналістичні партії входять до складу коаліційних урядів, проте через меншу політичну вагу не можуть повністю домінувати на політичній арені. Їх зліт був обумовлений громадським гнівом щодо ставлення уряду до проблем масової імміграції, національної приналежності та ЄС, зокрема, до деяких економічних питань, таких як термінові позики, міжнародна допомога та глобалізація. Оскільки демографічна ситуація погіршується і число розлючених європейців збільшується, кількість прихильників ультраправих надзвичайно зростає. Міграційні процеси, що відбуваються у Європі, призвели до того, що неофашистські партії та рухи активізувались у країнах, в яких історично праві сили ніколи не мали значної популярності та підтримки серед населення. Такаж ситуація зі схожих причин спостерігається і в сучасній Росії. Це пояснює такий феномен, як неофашизм, на території держав, що позиціонують себе демократичними країнами.
Стан наукової розробки теми. В останні два десятиліття до дослідження феномену неофашизму все частіше звертаються вчені багатьох країн. Провідною тенденцією в інтерпретації даного феномена є прагнення дослідників пов'язати неофашизм з фашизмом , а також показати неофашизм як живильне середовище для сучасного тероризму. Подібну позицію поділяють багато авторів, зокрема Р. Хілл, А. Белл, М. Ріманеллі . За запропонованим ними оцінками, фашизм (неофашизм) здебільшого залишається сучасним західноєвропейським явищем, що проповідує соціальну деструкцію і нестабільність, чим і пояснюється його безпосередній зв'язок з тероризмом.
Великим кроком у справі комплексного дослідження неофашизму і фашизму стало видання збірки статей під редакцією А. Феннера , Е.Д. Вайтц «Фашизм і неофашизм ». У збірці представлені статті як вузько історичного , так і концептуального характеру ( J1. Кепеника , Е. Хьюїта , К. Фогу , Д. Херцог, Д. Проу ); показано взаємозв'язок сучасних екстремістських виступів з класичним фашизмом, досліджені різні аспекти антропології, культури фашизму, а також його розвиток на сучасному грунті. Неофашизм позиціонується дослідниками як безпосереднє продовження практики та ідеології класичного фашизму, тим самим акцентується увага на прагненні неофашизму вбудуватися в сучасну політичну культуру. Дану аналітичну оцінку поділяє більшість авторів п'ятитомної антології «Фашизм », виданої під редакцією відомого британського вченого Р. Гріффіна (2004 р.) і що стала подією сучасного наукового життя. Публікація в рамках одного наукового проекту різних за світоглядної спрямованості і міждисциплінарних за змістом робіт дозволяє розглядати дану антологію як сучасний зріз наукових підходів до феномену фашизму і неофашизму.
Проте динаміка політичного життя в Росії наприкінці XX в . , Виникнення право - радикальних течій з видозміненою, але характерною символікою змусили інакше подивитися на цю проблему. Новітні роботи вітчизняних авторів про фашизм і неофашизм вже позбавлені ефекту фіксованої думки, з'явилося відчутне прагнення грунтовно виробити концепцію досліджуваних явищ, показати їх органічний взаємозв'язок, простежити генезу фашистської ідеї, причини її стійкого існування в сучасній культурі людства ( Баригін І.М. , Вирич М . А , Денчев Є. , Громов Д.В. , Замогильний С.І. , Лук'янов В.Ю. Стецковскій Ю.І. та ін ).
Таким чином, можна констатувати наявність широкого кола досліджень, спрямованих на висвітлення проблеми феномену неофашизму у сучасному світі. Разом з тим, все ще бракує досліджень, в яких би достатньо розкривалися це пітання. Тому, саме цяпроблематика постала в центрі уваги моєї магістерської роботи.
Мета дослідження. Полягає у дослідженні концептуальних системно-контркультурних та історичних витоків неофашизму як філософсько-політичної освіти, в якій виявляється буття фашизму в політичних умовах сучасного демократичного суспільства.
Завдання дослідження:
1) охарактеризувати історичні витоки правої ідеології;
2) визначити співвідношення понять «фашизм » і « неофашизм » в сучасних політичних концепціях;
3) провести порівняльний аналіз передумов формування фашизму в першій третині XX в . і неофашизму в умовах сучасності;
4) обгрунтувати роль традиціоналізму як філософської концепції історії та культури в конструюванні консервативної соціальної утопії фашизму - неофашизму ;
5) простежити вплив вплив неофашизму на політичне життя сучасної Європи та Росії;
6) виявити теоретичні витоки політичної реалізації фашизму - неофашизму;
7) виділити основні проблеми формування неофашистських організацій і розкрити їх взаємозв'язок;
8) теоретично розглянути форми прояву та роль фашизму - неофашизму в сучасному житті європейських демократій.
Об’єктом дослідження є праві політичні сили та організації на території сучасної Європи, зокрема Франції, а також Росії.
Предметом дослідження єідеологія та розвиток правих політичних рухів сучасної Європи, зокрема у Франції та Російській Федерації.
Методи дослідження включають в себе комплекс загальнонаукових методів дослідницької роботи, розроблені різними галузями наук. Серед них – принципи системного, функціонального та структурного аналізу, синергетичний, проблемно-історичний та порівняльний методи дослідження.
Системний підхід, з притаманним йому системно-структурними, системно-функціональними, системно-ситуаційними та системно-аналітичними методами дослідження, виступає ключовим методологічним підходом дослідження специфіки розвитку неофашизму у країнах демократичної Європи, зокрема у Франції, та на території Російської Федерації.Системно-функціональний та проблемно-історичний підходи застосовуються при вивченні сутнісних ознак та специфіки формування та розвитку неофашизму у сучасному світі. Метод порівняльного аналізу та елементи статистичного методу широко використовуються при дослідженні особливостей виникнення цієї проблеми.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину XXго століття та сучасний етап, особлива увага приділена періоду останнього десятиліття.
Дана робота має наступну структуру: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел та літератури. У вступі визначена актуальність та мету роботи, поставлено завдання для реалізації мети, визначено об’єкт та предмет роботи, проаналізовано методи та стан розробки теми. У першому розділ аналізується загальна характеристика історичного розвитку ідеології фашизму. У другому розділі визначено особливості сучасного становища головної правої партії Франції- Національний Фронт. У третьому розділі досліджено євразійську концепцію Олександра Дугіна та її роль у сучасному політичному життя Росії. У висновках підсумовано результати проведеної роботи.