Обучение иностранным языкам 2
План
1. Методика формування іншомовної компетенції в аудіюванні
2. Система вправ для навчання аудіювання, різні способи перевірки розуміння аудіо текстів.
3. Загальні та відмінні характеристики (психологічні й мовні) діалогічного й монологічного мовлення та їх урахування в процесі навчання. Функціональні типи діалогу й монологу.
4. Методика формування іншомовної компетенцїї в діалогічному мовленні
5. Методика формування іншомовної компетенцїї в монологічному мовленні
6. Методика навчання техніки читання: поняття «техніка читання», труднощі навчання, методи навчання техніки читання англійською мовою, типи і види вправ для навчання техніки читання.
1. Методика формування іншомовної компетенції в аудіюванні:
Сприймання і розуміння іншомовного мовлення на слух (аудіювання)– рецептивний вид мовленнєвої діяльності, змістом і метою якого є розуміння мовлення на слух у момент його породження.
Аудіювання і говоріння - це дві сторони усного мовлення. Без аудіювання не може бути нормативного говоріння. Разом з тим аудіювання як вид мовленнєвої діяльності є й відносно автономним (наприклад, слухання лекцій, доповідей, радіопередач і т. п.).
Розуміння на рівні значень – розуміння основних фактів іншомовного повідомлення, уміння відповісти на запитання: хто? що? де? коли? тощо.
Розуміння на рівні смислу – розуміння задуму автора тексту і його оцінка слухачами.
За мовними характеристиками аудитивний матеріал може відзначатися труднощами:
фонетичними (загалом неточна інтерпретація звучання слів, фонетична редукція, асиміляція, злиття звуків),
лексичними (особливості сприйняття довгих у коротких слів, переносне значення слів, фразеологічні звороти, полісемія, омонімія, паронімія, антоніми, синоніми,велика кількість слів без значного інформаційного навантаження тощо),
граматичні (вставні звороти в реченнях, інвертований порядок слів у реченні, омофонія формотворчих і словотворчих суфіксів і флексій, омонімія службових частин мови).
За змістом аудитивний текст повинен бути в основному монотематичним, цікавим, інформативним, з достатньою надлишковістю інформації для забезпечення розуміння.
Компоненти умов сприймання аудіотексту: темп мовлення; кількість пред’явлень аудіотексту; тривалість звучання
Труднощі аудіювання. Успішність аудіювання залежить
1) від самого слухача (від рівня розвитку у нього мовленнєвого слуху, пам'яті, наявності уваги, інтересу і т. п.), його індивідуально-психологічних особливостей;
2) від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням учнів;
3) від умов сприймання аудіотексту.
Систему вправ для формування КА складають дві підсистеми:
І) вправи для формування мовленнєвих навичок аудіювання і
ІІ) вправи для розвитку мовленнєвих умінь аудіювання.
Кожна з підсистем містить по дві групи вправ.
До І підсистеми входять вправи, спрямовані на:
1) формування мовленнєвих навичок аудіювання: фонетичних, лексичних, граматичних та
2) розвиток мовленнєвих механізмів аудіювання: мовленнєвого слуху, ймовірного прогнозування, пам’яті.
Вправи є рецептивними некомунікативними й умовнокомунікативними. Некомунікативні вправи включають такі види вправ: вправи на сприймання, впізнавання чи розрізнення звука, інтонаційної моделі, лексичної одиниці, граматичної структури;
умовнокомунікативні – вправи в аудіюванні повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази.
До ІІ підсистеми входять вправи, націлені на розвиток мовленнєвих умінь аудіювання:
1) вправи, які готують учнів до аудіювання текстів,
2) вправи в аудіюванні текстів.
Вправи цієї підсистеми є рецептивними умовнокомунікативними та комунікативними. Умовнокомунікативні вправи включають вправи в аудіюванні повідомлень, запитань, розпоряджень на понадфразовому рівні;
комунікативні – вправи в аудіюванні текстів з метою одержання інформації. По суті комунікативні вправи є керованою мовленнєвою діяльністю, оскільки забезпечують практику в аудіюванні на основі комплексного подолання аудитивних труднощів.
2. Система вправ для навчання аудіювання, різні способи перевірки розуміння аудіо текстів.
Видокремлюють підготовчі вправи, що базуються на мовних елементах і розвивають мовленнєвий слух і слухову пам’ять учнів та ті вправи, що спрямовані на навчання прогнозування змісту аудіотекту, які розвивають словесно-логічну пам’ять.
Підготовчі вправи, що базуються на мовних елементах включають:
1) Вправи на розуміння і диференціацію звукової форми слова, що привчають учнів до точності слухання. Вони полегшують розуміння словоформ в потоці мовлення, навчає диференціації від подібних словоформ, що звучать. Ці вправи будуються на парах слів, що відрізняються одним звуком.
2) Вправи на семантизацію похідних і складних слів. Вони базуються на знаннях словотворчих елементів. Слова для семантизації подаються в парах або в контексті.
3) Вправи на семантизацію елементів в синтагмі. Синтагматичний зв’язок визначається дієсловом, значення якого семантизується на основі синтагматичного передбачення.
4) Вправи на розуміння речень з незнайомими лексичними одиницями і багатофункціональними граматичними структурами. Ці вправи спрямовані на навчання учнів розуміти значення лексичних одиниць у контексті.
5) Вправи на диференціацію значень паронімів. У цих вправах використовують пари паронімів, які легко сплутати при аудіюванні.
Вправи на навчання прогнозування змісту аудіотекту.
1. Прослухайте фрази ті визначте, в яких ситуаціях вони вживаються.
2. Прослухайте текст і заповніть пропуски графічного варіанту тексту.
3. Прослухайте слова, запам’ятайте їх і назвіть ті, щовідносяться до означеної теми.
4. Прослухайте і повторіть за диктором фрази.Доповніть їх подібними за змістом.
Робота над аудіотекстом має за мету:
1. повне розуміння змісту аудіотексту;
2. розуміння головної думки аудіотексту;
3. розуміння означених деталей аудіотексту.
Контроль розуміння аудіо тексту може здійснюватися:
1. усно або письмово;
2. рідною або іноземною мовою;
3. шляхом виконання традиційних вправ або тестів
3. Загальні та відмінні характеристики (психологічні й мовні) діалогічного й монологічного мовлення та їх урахування в процесі навчання. Функціональні типи діалогу й монологу.
Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в діалогічній формі (паралельно з аудіюванням) і в монологічній формі. Воно спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет - думки того, хто говорить; продукт - висловлювання (діалог або монолог) і результат, який може виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.
Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування.