Экономическое сознание и экономическое мышление
Культура - це своєрідний механізм, який безперервно відбирає з наявних у минулому цінностей і норм життя те, що може служити сьогодні та в майбутньому і бути корисним. Вона охороняє, передає й закріплює ці цінності з покоління в покоління, озброює їх певними стереотипами свідомості й поведінки, періодично оновлює існуючу ціннісну нормативну систему відповідно до змін, які відбуваються в суспільстві. Ось чому зміна в культурі викликає у людей серйозні переживання і навіть стреси або шок.
Відомий американський культуролог та футуролог О. Тоффлер пише: «Культурошок - це шок від зіткнення з чужою культурою непідготовленої до неї людини. Це те, що відбувається, коли звичні психологічні орієнтири, якими керується людина в суспільстві, раптово замінюються новими, незвичайними або незрозумілими. Футурошок - це наслідок різкого прискорення темпу розвитку суспільства. Він виникає як результат приходу нової культури на місце старої»1. Отже, слід пам’ятати, що в умовах складних суспільних змін, аби зняти соціальну напругу, доцільно використовувати шокову терапію, також і при налагодженні ринкових відносин.
Спеціаліст з питань стратегічного управління І. Ансофф пише про залежність між рівнями мінливості культурного середовища і типами мислення, які необхідні для досягнення успіху в підприємницькій діяльності (табл. 1).
Таблиця 1
СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ТИПОМ МИСЛЕННЯІ КУЛЬТУРНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ
Рівень мінливості культурного середовища | Тип мислення | Ознаки |
Незмінна | Консервативний | Сталість, повторення |
Поширювальна | Виробничий | Зростання, економія на масштабах бізнесу |
Змінююча | «Ринковий» | Диференціація, реакція на зміну кон’юнктури |
Дискретно змінююча | Стратегічний | Вибір довгострокового курсу, гнучкість |
Раптово змінююча | Творчий, гнучкий | Створення нової технології, нових виробів та ринків |
Психоаналітик Е. Фромм поділяє орієнтації людини на плідні та неплідні. Серед неплідних він вказує на рецептивну, експлуататорську, користолюбну. Є, на його думку, лише одна плідна орієнтація людини - ринкова (що базується на обміні)3. Рецептивну орієнтацію він характеризує як мазохістську, експлуататорську - як садистську, користолюбну - як деструктивну, а ринкову - як чесну. Таким чином, є природні якості, природні орієнтації людини, які, на його думку, більш придатні для підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.
Річ лише в тім, щоб люди з такими якостями були затребувані. «Онаучена культура» та «окультурена наука» повинні стати основою вищої освіти, котра в свою чергу стане одним з інструментів розбудови «високої цивілізації». Цей процес веде до взаємозбагачування й універсалізації науки, освіти і культури. На це на початку ХХ ст. звернув увагу В. І. Вернадський: «Очевидно, і форми вищої школи кожної історичної доби повинні бути однаковими для всього людства й різнитися в різних державах і у різних народів лише відтінками, що не торкаються основних умов її існування».
Процитована думка В.І. Вернадського вперше висловлена в його листах про вищу освіту в Росії. Саме там він звертає увагу на проблеми глобалізації вищої освіти і на три універсальні умови її розвитку: перша з них - це розвиток знання і його наукової організації, друга - демократизація суспільного й державного життя, третя - розповсюдження єдиної культури на всю земну кулю. Останню умову В. І. Вернадський уточнює тезою про доступність єдиної культури (передусім на базі науки) для всіх країн і всіх народів, для всього людства, тому що саме наукове знання обумовлює єдність людської культури незалежно від історичного або географічного місця й часу. Власне кажучи, в ідеалі освячена наукою вища освіта в умовах глобалізації повинна формувати не тільки висококласних творчих фахівців, а й громадян, здатних поєднати пріоритетні національні інтереси з системою не менш пріоритетних завдань загальнолюдського і планетарного вимірів, тобто в одній особі поєднати спеціаліста, громадянина національної держави і громадянина планети Земля.
Через таку складову, як художня література, культура, з одного боку, відбиває проблеми певних соціально-економічних відносин, а з другого боку, формує необхідні стереотипи мислення. Для розкриття цього питання оберемо як приклад декілька творів вітчизняної та зарубіжної художньої літератури. Найбільш ранній і цікавий погляд на ринкове мислення й ринкову свідомість мав М. В. Гоголь. Це підтверджує російський філософ Д. М. Мережковський. Він називає двох заповзятливих гоголівських героїв Хлєстакова і Чичикова двома полюсами єдиної сили, братами-близнюками, дітьми середнього прошарку російського XIX століття, «найсереднішого» і «найбуржуазнішого» з усіх століть. Риси, якими наділив їх М. В. Гоголь, полярні: Чичиков ґрунтовний у думках, діяльний, спокійний, консервативний, справний; Хлєстаков - легковажний, він спостерігач, ліберал, сповнений фантастичних задумів. Для Хлєстакова все бажане - дійсне, а для Чичикова все дійсне - бажане. Вони доповнюють один одного. Але Чичиков задумувався М. В. Гоголем як герой «більш позитивний», ніж Хлестаков. Головна позитивна думка Чичикова - «стати твердою ступнею на міцну основу», а головна думка Хлєстакова - «зайнятися, нарешті, чим-небудь високим». Але насправді Чичиков байдужий до «інших» основ, а Хлєстаков - до духовних вершин буття. За консервативною ґрунтовністю в одного відкривається така ж «химера», пустота, як за ліберальною «легкістю думок» - у іншого.
Спосіб, яким Чичиков намагався стати на «міцну основу» і який заповідав йому батько і все духовне батьківство того часу - XIX століття: берегти й накопичувати копійку, бо з її допомогою можна досягнути всього. Але сила грошей для Чичикова - це не зовнішня груба сила, а внутрішня сила духу, думки, волі. Вона по-своєму безкорислива наповнена своєрідним героїзмом, саможертовністю. В думках про гроші закладено для нього щось безумовне, початкове, нескінченне, майже релігійне. Це аж ніяк не православне ставлення до грошей і способу їх добування. Недарма про свій прихід до Христа М. В. Гоголь у листі до С. П. Шевирьова відзначає швидше протестантський, ніж католицький, а тим більше - православний шлях. У Чичикова не було уподобання до грошей заради самих грошей, його не можна звинуватити у скнарості. Не це штовхнуло його на фантастичну фінансову операцію з «мертвими душами». Йому уявлялися у перспективі життя в достатку, будинок, маєток, екіпажі, смачні обіди, доглянуті дружина й діти, тобто все те, що характерно для європейського позитивізму. Головний смертельний страх Чичикова - не за себе самого, а за свій майбутній рід, за сім’ю. І, звичайно ж, має рацію Д. С. Мережковський, коли пише з цього приводу: «Неусвідомлена сутність «позитивізму» як учення про зміст життя, від Конфуція до Канта, є заперечення кінця, ствердження нескінченного продовження людського роду, нескінченного «прогресу»: нам добре, дітям нашим буде краще, онукам, правнукам - ще краще, і так без кінця. Саме людство є Бог, іншого Бога нема. Нема особистого безсмертя, а є лише безсмертя в людстві. Кожне століття «промишляє», «набуває» для майбутніх століть; нескінченне придбання, накопичення мертвого капіталу - скарби «мертвих душ», яке ніколи не витрачається, - ось неусвідомлена, але й безумовна суть прогресу».
Як підприємець Чичиков у своєму придбанні не йде напролом, а дотримується «правил гри», благопристойності, благогідності. Коли він зізнається в своєму шахрайстві, то виправдовує його тим, що пряма дорога не дозволила б йому реалізувати свої цілі, а «крива дорога» вела прямо до мети. І в той самий час Чичиков щиро вважав, що ніколи не вдавався до підлих вчинків. «Добро і зло, - писав Д. С. Мережковський, - для нього такі умовні - порівняно з вищим благом - придбанням, що він ніколи сам не зумів би відрізнити одне від одного; сам не знає, де закінчується вкладений у нього природою інстинкт «господаря», «набувача», і де починається підлість: середня підлість і середнє благородство, змішуються в одне - «благопристойність», «благогідність».
Чичиков - західник: у російському провінційному закутку він почувався представником європейської освіти і прогресу. Його тягне на Захід, оскільки там він відчуває свою силу і своє майбутнє «царство». Проте російська культура, як повелося з часів Петра, знімає з західної лише ласу пінку чи накип. І Чичиков із західної культури вибирає лише те, що йому треба, а все інше, дуже глибоке й високе, зводить до граничної пласкості й лаконічності. Всі філософські й релігійні сподівання минулих століть були для нього метафізичними й теологічними мареннями, вільнодумними химерами юності. В Чичикові, як вважав Гоголь, «було все, що потрібно для цього світу». Помірна ситість, спокійна розкіш усього людства в комфортабельних палацах є не що інше, як царство Чичикова. Це царство лише в деталях відрізняється від ідеалу суспільного устрою європейської соціал-демократії.
Чим «Серединне Царство», вже реалізоване на Заході, багато в чому не прийшлося до смаку М. В. Гоголю і багатьом іншим, за рідкісними винятками, представникам російської інтелігенції? По-перше, тим, що в Росії й на Заході по-різному розуміють волю: на Заході воля здійснюється в межах закону, а в Росії вона поза законом. Для західного правоусвідомлення росіяни невільні, тому що їхні закони не дають можливостей для вільного існування й самореалізації людини, а для російської свідомості західне життя невільне, бо західний громадянин - раб своєї законослухняності. По-друге, російська (а потім і радянська культура) сформувала з наших колишніх і теперішніх співвітчизників унікальний тип антисоціальної людини, яка за великим рахунком не вірить нікому і нічому, тоді як західна культура шліфувала характер індивідууму, правилом життя якого було: я поважаю тих, хто мене оточує, тому що поважаю себе і хочу, щоб мене поважали інші. По-третє, в російській, радянській і пострадянській свідомості немає розуміння багатства, нажитого чесно, бо і можливості такі були практично відсутні, а західна свідомість налаштована на реальні в рамках закону можливості збагачення людини шляхом різнобічного прикладання його сил і здібностей.