Основные методы научного познания
Свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Існують методи емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Є також методи, котрі не можна однозначно віднести лише до одного з них (табл. 1).
Таблиця 1
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ МЕТОДІВ,РІВНІВ І ФОРМ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ
Методи | Рівні | Форми |
Опис, вимірювання, порівняння, експеримент, спостереження | Емпіричний | Факти, емпіричні поняття, емпіричні правила |
Моделювання, аналогія, аналіз-синтез, індукція, дедукція, абстрагування, пояснення, мислений експеримент тощо | Проміжний | Проблема, концепція, гіпотеза |
Сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, системно-структурний тощо | Теоретичний | Система законів, теорія, ідея, теоретичні поняття, наукова картина світу, парадигма, стиль мислення тощо |
Емпіричному рівню пізнання відповідають методи спостереження, експерименту, вимірювання, порівняння, опису.
Спостереження. Наукове спостереження на відміну від звичайного споглядання має смисл, мету і засоби, за допомогою яких суб’єкт пізнання переходить до предмета дослідження (явища, що спостерігається) і до продукту (результату) дослідження у вигляді звіту про спостережуване. До наукового спостереження ставляться суворі вимоги:
чітка постановка мети;
вибір методики і розробка плану;
систематичність;
контроль за коректністю і надійністю результатів;
обробка, осмислення і тлумачення одержаного масиву даних.
Вимірювання - це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні характеристики об’єктів і явищ. Для цього необхідні деякі масштаби, еталони, правила, пристрої вимірювання.
Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини за допомогою іншої, прийнятої за еталон. Спосіб вимірювання складається з трьох компонентів:
1) вибору одиниці вимірювання й одержання набору відповідних мір;
2) встановлення правил порівняння вимірювальної величини з мірою і правил складання мір;
3) опис процедури вимірювання як експериментальної дії.
Вимірювання також визначають як процедуру порівняння вимірних величин з одиницею виміру. А порівняння, в свою чергу, визначається як установлення схожості й різниці між предметами і явищами дійсності. Не можна порівнювати заздалегідь непорівнянні речі (як кажуть, Божий дарунок з яєшнею, наприклад, творчі здатності людини з її гардеробом).
Експеримент (від лат. experior - випробовую) - це таке спостереження, за допомогою якого явища вивчають при доцільно обраних або штучно створених умовах. Його проведення передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:
визначення мети експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з урахуванням потреб практики і розвитку самої науки;
теоретичне обґрунтування умов експерименту;
розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;
спостереження, вимірювання і фіксація виявлених у процесі експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку об’єкта дослідження;
статистична обробка результатів експерименту;
попередня класифікація та порівняння статистичних даних.
Щоб перетворити експеримент на пізнавальний засіб, потрібні також операції, що переводять логіку речей у логіку понять: по-перше, для цього треба з’ясувати принципи теорії і логічно похідні від них наслідки; по-друге, створити ідеалізовану картину поведінки об’єктів дослідження; по-третє, перевести на заданий інтервал абстракції певні матеріальні конструкції об’єкта дослідження.
За допомогою спостереження, вимірювання, експерименту формується фактологічна база науки.
Науковий факт - це відображення реальності у висловлюванні. Він має бути зафіксований тим чи іншим уживаним у даній науці способом (протокол, стенограма, фотографія, аудіо- або відеозапис на магнітних і цифрових носіях інформації). Кожний факт має чотирирівневу структуру: перший рівень включає об’єктивну складову (реальні процеси, явища, події тощо); другий рівень- інформаційну складову (інформаційні посередники, які забезпечують передачу інформації від джерела до приймача- засобу фіксації факту); четвертий рівень - практичну детермінацію факту (його зумовленість наявними якісними і кількісними можливостями спостереження, вимірювання, експерименту); четвертий рівень- когнітивну детермінацію факту (залежність способів їх фіксації та інтерпретації від системи похідних абстракцій теорії, теоретичних схем, психологічних установок тощо).
Опис - це фіксація певними засобами суттєвих ознак об’єкта дослідження або результатів спостереження, вимірювання, порівняння, експерименту.
Методи наукового пізнання подвійного призначення (для використання на емпіричному і теоретичному рівнях пізнання) включають мислений експеримент, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, моделювання.
Особливим різновидом експерименту є мислений експеримент. Він посідає проміжне місце між звичайним експериментом і теорією. Його переваги в тому, що в ньому поєднуються сила реального експерименту (цілеспрямована, фіксована трансформація конкретного об’єкта дослідження з метою виявлення нової властивості) з силою логічного міркування (ідеалізація, виключення всіх побічних впливів, намагання до всезагальності й необхідності доведення). Мислений експеримент складається з таких операцій:
створення за певними правилами мисленої моделі (ідеалізованого «квазіоб’єкта») справжнього об’єкта дослідження;
побудова за такими самими правилами ідеалізованих умов, включаючи ідеалізовані «прилади» і «знаряддя», що впливають на модель;
свідомі й планомірні трансформації та відносно вільне й повільне комбінування та їхній вплив на модель;
усвідомлене й точне застосування на всіх стадіях мисленого експерименту об’єктивних законів і фактів, що виключають можливість абсолютного свавілля і неприборканої фантазії дослідника.
Абстрагування (від лат. abstractio - віддалення) - метод наукового пізнання, що полягає в мисленому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності. Наукова абстракція підпорядкована певним вимогам: по-перше, треба знати, від чого ми абстрагуємось; по-друге, визначити, до якої межі можна коректно абстрагуватися; по-третє, треба мати на увазі, що інтервал абстрагування, в якому створюється ідеальний об’єкт для теорії, залежить лише від об’єктивних умов. Є певна різниця між поняттями «абстрагування» і «абстракція»: перше з них відображає процес, а друге - наслідок абстрагування.
Процес абстрагування є складним, двоступеневим: спочатку відокремлюються суттєве від несуттєвого, загальне від одиничного, важливе від неважливого, а потім установлюється незалежність або слабка залежність об’єкта пізнання від певних факторів для того, щоб відвернутися від них. Операція абстрагування застосовується як до реальних, так і до абстрактних об’єктів, котрі раніше вже досягли певного ступеня абстракції. При абстрагуванні абстрактних об’єктів ступінь їхньої абстракції підвищується.