План

1. Розкрити особливості та основні етапи зародження географії в давньому світі.

2. Висвітлити стан та особливості географії у середні віки.

3. Розкрити внесок та основні етапи зародження географії у середні віки

4. Схарактеризувати особливості формування галузей географічної науки

5. Висвітлити особливості та тенденції розвитку географії на сучасному етапі

6. Розкрити внесок українських вчених у розвиток фізичної географії.

7. Розкрити систему галузевих напрямів географічної науки

8. Обгрунтувати головні риси та закономірності географічної науки.

9. Схарактеризувати традиційні та новітні методи фізичної географії.

1. Розкрити особливості та основні етапи зародження географії в давньому світі.

Назва "географія" походить від грецьких слів ge — Земля і grapho — писати. Першим використав її в науковій літературі давньогрецький учений Ератосфен. Сталося це у ІП ст. до н. е. Проте було б помилково вважати, що географія виникла саме в той час. Люди задовго до Братосфена виявляли інтерес до пізнання природи своєї місцевості, відкривали і обживали все нові землі. Географія починається разом з історією людини, а розвиток її триває весь час. Історія наукової географії починається в епоху рабовласницького суспільного ладу, коли виробничі відносини досягли досить високого рівня і створили основу для утворення великих держав, які вели торгівлю з іншими народами й організовували військові походи у віддалені землі. Першим ученим Стародавньої Греції, який зайнявся вимірюванням і визначенням місцеположення об'єктів на поверхні Землі, був Фалес Мілетський (близько 625—547 pp. до н. е.) Анаксімандр (610—547 pp. до н. е.) познайомив давніх греків з гномоном, який становить собою стержень, вертикально закріплений в центрі дна напівкруглої чаші. Анаксімандр, на думку грецьких учених, намалювавпершу карту світу з використанням масштабу. Основоположником історичної географії називають давньогрецького вченого Геродота (484—425 pp. до н. е.), який здійснив спробу відтворити минулу географічну реальність і простежити географічні зміни в часі. Жерці ранніх цивілізацій зібрали велику кількість даних про місцезнаходження і рух небесних тіл. На цій основі вавилоняни вперше розробили та запровадили в себе дванадцятимісячний календар та семиденний тиждень, а ассірійці висунули ідею про вплив Місяця і зірок на людські справи. Приблизно в 470 р. до н. е. було здійснено морську подорож фінікійців під керівництвом Ганнона. Експедиція була споряджена в Карфагені з метою заснувати торгові факторії та колонії на атлантичному узбережжі Лівії. Важливі докази кулястості Землі зумів навести Аристотель (384—322 pp. до н. е.) Ім'я Ератосфена (близько 276—194 pp. до н. е.) навічно увійшло в географічну літературу як ім'я людини, котра вперше виконала з досить високою точністю обчислення розмірів Землі. Важливий внесок у розвиток географії зробив Гіппарх (II ст. до н. е.). Йому належить заслуга розробки теоретичних основ визначення місцеположення будь-якого пункту на земній поверхні. Страбон, географ та історик, який жив на рубежі старої та нової ер (64—63 pp. до н. е. — 23—24 pp. н. е.), написав 17-томну "Географію", в якій узагальнив різноманітні географічні відомості своїх попередників.


2. Висвітлити стан та особливості географії у середні віки.

К. Птолемей (II ст. н. е.) багато працював у галузі застосування математики в географічних спостереженнях. Він вперше зорієнтував карту північчю до верхньої рамки, ввів поняття про широту і довготу.Згодом зникло з лексикону навіть саме слово "географія". Вчені, що знайшли собі притулок у монастирях, не могли більше здійснювати самостійні спостереження та експерименти. Вони повинні були зосередити свої зусилля на тлумаченні фактів, почерпнутих з документальних джерел або взятих з реального життя, згідно з текстами Святого Письма. Так, поняття про кулястість Землі було відкинуто як логічно неможливе і таке, що не відповідає християнському світогляду. В зображенні Землі повернулися до давнього уявлення про круг, або, наслідуючи погляди середньовічного космографа Козьми Індикоплова (VI ст.), вважали, що Земля має чотирикутну форму і вдвічі більша в напрямі зі сходу на захід, ніж з півночі на південь. Проте далеко не всі вчені вірили в таку наївну і просту будову світу. Майже у всі часи знаходилися освічені люди (а в період, про який йдеться, їх було дуже мало), які сповідували як незаперечну істину уявлення про сферичність Землі. Спадкоємцями античної освіченості стали арабські вчені. Вони у зв'язку з інтенсивною торгівлею, яку вели на просторах від Середземного моря до Китаю і Центральної Африки до р. Ками, складали описи різних країн, робили градусні вимірювання тощо. Арабським ученим належить кілька важливих спостережень над кліматом. Значний внесок в астрономію, геодезію і географію був зроблений хорезмським ученим Біруні (973—1048). Він здійснив нову спробу обчислення розмірів Землі шляхом вимірювання кута, під яким видно лінію горизонту з підніжжя і вершини гори. Авіценна (він же — Ібн Сіна) сприяв поглибленню знань про розвиток форм земної поверхні. Важливу роль в розширенні знань про земну поверхню зіграли нормани.Цінні географічні знання про особливості природи великих земель на Сході Європи були зібрані слов'янами. Цінні відомості про природу і населення різних регіонів Землі зібрав у першій половині XIV ст. арабський вчений Ібн Баттута.Як видно з наведених відомостей, розвиток географії в середні віки (тобто в період з V по XV ст.) не припинявся. В різних частинах Землі люди шляхом спостережень накопичували все нові важливі дані, але через відсутність тісних контактів між різними народами географічні знання дуже повільно ставали загальним надбанням. У християнській Європі нічого не знали про подорожі вікінгів, бо ті не писали книг. У європейців були суперечливі свідчення про далекі і невідомі країни, але які з них відповідали дійсності, а які були лише плодом фантазії? На ці та багато інших запитань поки що ніхто не в змозі був з ясністю відповісти, бо цей час тільки передував епосі Великих географічних відкриттів.


3. Розкрити внесок та основні етапи зародження географії у середні віки

У XV ст. вчені вже були переконані, що Земля — це куля, а деякі з них стверджували, що нема на ній такого місця, куди б не могла проникнути людина. На той час було досягнуто значних успіхів у промисловості, техніці, мореплавстві, військовій справі. Це створювало необхідні передумови для пошуків морських шляхів до Індії. Голови європейців полонила думка про можливість відкриття невідомих земель. Початок Великим географічним відкриттям дала Португалія. Перші морські експедиції були організовані принцом Генріхом, прозваним Мореплавцем. Перше розвідувальне плавання було здійснено в 1418 p., але кораблі досить швидко повернули назад, оскільки їх команди боялися наблизитись до невідомого гарячого екватора. Географічні відкриття португальських моряків були використані при складанні першого в світі глобуса земної кулі. Зробив це в 1490 р. Мартін Бехайм з Нюрнберга (Німеччина). Він належав до числа тих учених, які створили морську школу в Португалії після смерті Генріха, а також консультував короля цієї країни з питань навігації та вказував найбільш вигідні маршрути експедицій. Треба віддати належне надзвичайній сміливості та прозорливості Колумба: він побачив землю саме там, де очікував знайти її. Сталося це 12 жовтня 1492 р. Цей день зараз вважається днем відкриття Америки. Колумб першим з мореплавців виявив закономірності руху повітряних мас над Атлантичним океаном і скористався ними. Плавання у бік Америки він здійснював в низьких широтах, де панівними е східні вітрові течії пасатів, а при поверненні кораблів назад направляв їх у помірні широти, де переважають західні вітри. У1601—1502 pp. португальський мореплавець Амеріго Веспуччі здійснив подорож уздовж східного узбережжя Південної Америки аж до гирла річки Ла-Плата і назвав відкриті землі Новим світом. Образні описи мандрівника та його карти викликали сенсацію в Європі, а картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 р. назвав материк Америкою за іменем Амеріго і наніс цю назву на карту і глобус. У 1538 р. французький картограф Г. Меркатор вперше поширив цю назву на весь Новий світ. Величезним науковим досягненням цього періоду є відкриття польським вченим М. Коперником (1473—1543 pp.) геліоцентричної системи, описаної в його безсмертному творінні "Про обертання небесних сфер". Проте, описуючи рухи планет навколо Сонця, він продовжував наслідувати Птоломея, вважаючи їх орбіти круговими. У 1618 р. була опублікована праця німецького астронома І. Кеплера, в якій стверджувалося, що планети рухаються не за круговими, а за еліптичними орбітами. В 1623 р. Г. Галілей навів докази, що підтверджували теорію М. Коперника, чим викликав хвилю гніву з боку церкви. Нарешті, у 1686 p. І. Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння. Англійський мореплавець Джеймс Кук був тим дослідником, який завершив роботу з нанесення контурів Тихого океану на географічну карту світу і прибрав з неї неіснуючу Птоломеєву Землю. В свою першу подорож (1768—1771 pp.) він відправився на острів Таїті, щоб спостерігати за допомогою телескопа проходження Венери по диску Сонця. Географічні відкриття в різних куточках Землі, як і поява фрагментарних описів природи окремих регіонів, значно збагатили географію.

Характеристики работы

Контрольная

Количество страниц: 14

Бесплатная работа

Закрыть

Землеведение

Заказать данную работу можно двумя способами:

  • Позвонить: (097) 844–69–22
  • Заполнить форму заказа:
Не заполнены все поля!
Обязательные поля к заполнению «имя» и одно из полей «телефон» или «email»

Чтобы у вас была возможность удостовериться в наличии вибраной работы, и частично ознакомиться с ее содержанием,ми можем за желанием отправить часть работы бесплатно. Все работы выполнены в формате Word согласно всех всех требований относительно оформления работ.